Глобалізація – «монстр, що стирає ідентичності», або ні?

Рецензія на книгу Нестора Ґарсії Канкліні «Уявлена глобалізація» (2016)

Advertisements

Книга «Уявлена глобалізація» – це підсумок багаторічної дослідницької роботи латиноамериканського антрополога, соціолога, культуролога Нестора Ґарсії Канкліні. В її основу було покладено аналіз ряду важливих проблем, спричинених глобалізаційними процесами, як-от дилеми самоідентифікації в мінливому світі, співвідношення локального і глобального, побудови нових культурних просторів та взаємозв’язків між державами. Хоча вперше книгу було надруковано в далекому 1999 році, вона не втрачає своєї актуальності й до сьогодні, про що свідчить, зокрема, й опублікований у 2016 році україномовний переклад. Така запізніла зацікавленість говорить про те, що автор є визнаним класиком Global Studies, і дає надію, що згодом українські читачі матимуть змогу ознайомитися також із іншими його текстами, більш наближеними до поточного стану справ.

Нестор Ґарсія Канкліні – аргентинець, який здобував освіту у відомих вишах Європи та США, мігруючи по світу, і наразі проживає в Мексиці. Завдяки своєму великому мультикультурному досвіду він має змогу розглядати проблеми не тільки як науковець, але і як громадянин, що відчув на собі всі переваги та недоліки глобалізації. Більше того, на відміну від багатьох інших дослідників, він розглядає глобальну епоху саме крізь призму становища Латинської Америки, тобто з позицій глобальної «(напів-)периферії», для якої глобальні тренди подекуди значать дещо інше, ніж для розвинутих європейських та північноамериканських суспільств.

Умовно весь матеріал книги можна розділити на три змістовні блоки: перша присвячена аналізу актуального стану справ, у другій автор зіставляє уявлення зі статистичними даними, а в третій шукає оптимальні шляхи вирішення існуючих проблем.

Що значить проаналізувати становище світу в часи глобальної епохи? На думку Канкліні, це означає зібрати інформацію щодо того, як почуваються люди залежно від їхніх місця проживання, соціального статусу, походження. Такий підхід дозволяє побачити наслідки інтенсифікації міжнародних зв’язків у всьому їхньому розмаїтті: як глобальна периферія бореться з проблемами, спричиненими включенням до світового ринку, і як центр чинить спротив напливу шукачів кращої долі; як багаті країни перетворюють культуру на індустрію і як бідні все більше перетворюються на пасивних споживачів чужого культурного продукту; як центр страждає від ненаситності капіталу, а периферійні зони – від екологічно несприятливих виробництв.

Завдяки своєму великому мультикультурному досвіду він має змогу розглядати проблеми не тільки як науковець, але і як громадянин, що відчув на собі всі переваги та недоліки глобалізації.

amazing-world

Далі автор вдається до оригінальної стратегії вивчення глобалізації – через наративи. Він бере низку загальних, найбільш характерних для різних культур уявлень і випробовує їх на відповідність реальності статистичними даними. Перший наратив: глобалізація гомогенізує світ, перетворює його на уніфіковану єдність. Насправді, як показує Канкліні, це не так, точніше, вона гомогенізує виключно міжнародні зв’язки на ринку, але не культурні відмінності. Завдяки глобалізації справді постає нова світова єдність, але, по-перше, йдеться не про єдність всіх з усіма, адже залишаються країни, майже не залучені у транснаціональну мережу відносин, а, по-друге, фундаментом цієї єдності є не одноманітність, а, навпаки, сукупність відмінностей, що переведені зі стану протистояння до стану взаємодоповнення. Глобалізація не призводить до повного зникання «інакших», вона спричиняє інше ставлення до них, сприйняття їхніх відмінностей як варіацій подібного. Тепер світ постає як розмаїття локальних культур, поєднаних глобальними мережами.

Другий наратив: глобалізація стирає кордони. Тут мається на увазі, що в глобальному світі не існує ніяких обмежень для міграції, будь-яка країна є відкритою для нових жителів. Проте Канкліні доводить, що це не зовсім так. Для міграцій і справді майже немає перешкод, однак лише у тому випадку, якщо це тимчасові міграції – туризм, сезонні роботи тощо, а от із довготривалими міграціями, а тим паче зі зміною постійного місця проживання справа дещо інакша. Довготривалі передбачають бажання мігранта отримати місце роботи, але в умовах стрімкого технічного розвитку та автоматизації виробництва, а отже, і скорочення робочих місць країни воліють забезпечити роботою вже наявних жителів, а не приймати новачків. Якщо людина вирішує переїхати в певну країну на постійне проживання, то перед нею постане проблема отримання громадянства, тому що «набагато простіше інвестувати в економіку іншої країни, ніж стати її громадянином». Ми не говоримо, що держави є закритими сьогодні, вони абсолютно відкриті для економічної співпраці, але не для отримання повних прав та пакету соціального страхування мігрантами. До того ж про стирання кордонів навіть не йдеться, адже мігрує зовсім незначна частина населення – лише 2% на рік, які аж ніяк не здатні суттєво змінити внутрішній порядок і зробити риси своєї культури важливими для ідентичності інших країн.

Завдяки глобалізації справді постає нова світова єдність, але, по-перше, йдеться не про єдність всіх з усіма, адже залишаються країни, майже не залучені у транснаціональну мережу відносин, а, по-друге, фундаментом цієї єдності є не одноманітність, а, навпаки, сукупність відмінностей, що переведені зі стану протистояння до стану взаємодоповнення.

Третій наратив: локальна культура замінюється масовою транснаціональною. Створення і поширення глобальної, доступної всім культури не означає, що місцеві культури зникають. Навпаки, місцеві стають підґрунтям для транснаціональної, а через глобальні мережі вони відкриваються для взаємопроникнення. І все ж загроза такого перетворення існує, тож важливим завданням для урядів є контроль співвідношення свого та іноземного культурного продукту.

Четвертий наратив: виробництво набуває анонімності, ми не можемо ідентифікувати продукти за їхньою національною належністю. Цей наратив витримав випробування і не може бути запереченим, адже сьогодні справді створюються міжнаціональні компанії, котрі розміщують свої об’єкти виробництва у декількох державах, а їхні емблеми не несуть в собі змісту якоїсь культури, вони є «анонімними».

page

Таким чином, Канкліні показує, що уявлення можуть бути безпідставними стереотипами, якщо вони будуються виключно на власному досвіді та здоровому глузді жителів окремої країни і не верифікуються аналізом світових тенденцій. Навіть назва книги застерігає нас, що, оперуючи уявленнями про глобальний світ, важливо дотримуватися компаративістських принципів, тобто порівнювати наявні уявлення між собою, зважаючи на те, в якій ситуації та хто саме уявляє. Ці можливості якраз і надає глобалізація, адже за умови відкритої комунікації та спрощеного доступу до інформації з’являється все більше можливостей продукувати уявлення про інших.

У третьому змістовному блоці автор подає своєрідний практикум, в якому зазначає, що і як потрібно робити в умовах глобальних міжкультурних відносин. Глобалізація не призводить до монополістичної влади над усіма сферами життя транснаціональних компаній, вона стає джерелом співіснування транснаціонального та державного. Тому Канкліні зупиняється на викликах, що постають перед державами у зв’язку з необхідністю збереження історичної та фольклорної пам’яті, стимулювання виробництва власного продукту та забезпечення рівного доступу громадян до інформації і культурних благ.

Канкліні показує, що уявлення можуть бути безпідставними стереотипами, якщо вони будуються виключно на власному досвіді та здоровому глузді жителів окремої країни і не верифікуються аналізом світових тенденцій.

Уся праця структурно поділена на два розділи: теоретичний та практичний, тобто спершу подається загальна інформація для аналізу і осмислення, а після неї вже даються поради щодо життя у глобальну добу. Між цими двома розділами Канкліні вводить своєрідну інтермедію, котра має свій сюжет і спонукає дивитись на книжку дещо інакше. В інтермедії скоріше художнім, ніж науковим стилем подаються відмінності сприйняття людьми «іншого» світу залежно від місця їхнього проживання та особистого досвіду. Так, на прикладі європейського соціолога, американського фахівця з культурних досліджень та латиноамериканського антрополога Канкліні показує, наскільки по-різному можуть підходити до вивчення одного й того самого предмету науковці з різних країн. Ця інтермедія є короткою життєвою історією трьох людей, що демонструє, яким чином  наративи, що оточують нас, можуть впливати на розуміння навколишнього світу, навіть коли йдеться про науку.

2_dsc_8553-2

Крізь усю працю автор проносить думку, що глобалізація є уявленою, проте не фіктивною. У чому полягає ця «уявленість»? Насамперед у тому, що якоїсь загальноприйнятої концепції глобалізації не існує: вона по-різному сприймається носіями різних ідентичностей. По-друге, глобалізація не є загальною для всіх жителів Землі, ми лише так думаємо, проте насправді вона охоплює далеко не всіх, радше вона ділить світ на залучених у цей процес і виключених із нього. Коли ми говоримо «глобалізація», то уявляємо співпрацю країн на рівних правах, але лише уявляємо, бо глобалізація не веде до рівності, вона перевпорядковує існуючу нерівність. І нарешті, ми тільки уявляємо, що маємо доступ до будь-якої інформації, країни, мережі зв’язків, але й це не зовсім так. Доступ залежить від позицій, які людина займає, визначається місцем проживання і контролюється урядами. От, наприклад, кожен із нас уявляє, що у будь-який момент зможе дістатися до потрібної наукової літератури, проте праця, про яку ми тут говоримо, стала доступною для української аудиторії лише зараз, незважаючи на те, що була видана 17 років тому. Цю затримку можна пояснювати по-різному, та, які б не були причини, ми бачимо, що існує велика кількість бар’єрів (мовних, ринкових, інституційних), що стають на заваді створенню єдиної глобальної соціології.

Глобалізація не є загальною для всіх жителів Землі, ми лише так думаємо, проте насправді вона охоплює далеко не всіх, радше вона ділить світ на залучених у цей процес і виключених із нього.

Зрештою, весь цей матеріал наштовхує на думку, що досить уже уявляти – настав час розуміти, а той критичний огляд, що пропонує Нестор Ґарсія Канкліні, якраз і є надійним фундаментом для побудови власного бачення проблем. Тож не варто обмежувати коло читачів цієї книги виключно науковцями та студентами-соціологами. Вона стане корисною для кожного, хто цікавиться сучасними глобальними тенденціями, а легка мова та ненав’язливий авторський стиль допоможуть швидко зануритися у тему і по-новому побачити наш глобальний світ.

Аліна Хелашвілі
КНУ ім. Т. Шевченка

Автор: Всеукраїнський часопис "СВОЄ"

Всеукраїнський соціологічний часопис «СВОЄ» — це незалежне періодичне видання, що ставить собі за мету розширювати та доповнювати комунікацію всередині української соціологічної спільноти альтернативними пошуками та обговоренням актуальних проблем у контексті існуючих суспільних викликів. Часопис готується зусиллями ініціативної групи молодих соціологів і працює на некомерційних засадах, виходячи чотири рази на рік у електронному та друкованому вигляді.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s