Соціологія перед викликом економічного імперіалізму

Редакція: межі між різноманітними соціально-поведінковими науками зсуваються під впливом «економічного імперіалізму» – теоретичної ситуації, коли типове для економіки пояснення, базоване на калькуляції вигод і витрат, застосовується до неекономічних сфер. Експансія економічних пояснень у соціології провокує два типи реакцій: з одного боку, творить новий погляд на соціальну реальність з принципом максимізації корисності як підставою. З іншого  – викликає острах щодо дисциплінарної та інтелектуальної ідентичності соціології. Сучасна теорія раціонального вибору є наслідком першої реакції. Друга – більш типова серед соціологів. Стаття Володимира Шелухіна розглядає низку викликів, що обумовлені економічним імперіалізмом у соціології. Найперше, чому економіка випереджає соціологію у поточних дослідженнях і суспільному резонансі? Автор пропонує власний погляд на причини пояснювальних невдач у соціології на межі ХХ-поч. ХХІ ст.. У дужках вказані сторінки оригінальної публікації.

На межі ХХ-ХХІ ст. спостерігаються значні успіхи економічної теорії в поясненні явищ, які традиційно тяжіли до дослідницького поля соціології. Роботи економістів, присвячені демократизації, соціальній нерівності та розвитку стають предметом громадського інтересу й нерідко випереджають соціологів у прирості нових знань [див. наприклад, Acemoglu & Robinson, 2006; Аджемоґлу & Робінсон, 2016; Пікетті, 2016; Milanovic, 2012]. Передумови для цього склалися у перші три десятиліття після Другої світової війни завдяки Чиказькій економічній школі та сформованій під її впливом теорії раціонального вибору (ТРВ), яка й склала фундамент експансії економічного пояснення у неекономічні царини. І хоча сьогодні ТРВ не має настільки сильних позицій у соціальних науках, як ще півтора десятиліття тому (наведені вище праці її не репрезентують), однак це не зменшило темпів інтервенції економічно орієнтованого пояснення у соціальних науках. Мета цієї статті з’ясувати чому саме економічна наука випередила наприкінці ХХ ст. соціологію у дослідженні широкого спектру проблем, які з часів дисциплінарної інституціоналізації вважалися «соціологічними». А також, яким чином соціологія реагувала на «економічний імперіалізм», спровокований Чиказькою школою. Продовжити читання “Соціологія перед викликом економічного імперіалізму”

Advertisements

Ян Недервеєн Пітерзе: Багатополярна глобалізація. Розділ 1. На шляху в багатополярний світ.

Photo Booth Fun

«Lenovo» придбало комп’ютерний підрозділ «IBM», «Geely» купила «Volvo», «Tata Motors» купила «Jaguar» і «Land Rover», «Mittal» купила «Corus» та інших виробників сталі, бразильські компанії купили «Burger King» та «Anheuser Busch» (виробника відомого на всю Америку пива «Budweiser»; а в 2004 році бельгійська компанія «Interbrew» злилася із бразильською компанією «AmBev», утворивши найбільшу пивоварну компанію світу – «InBev»), «Qatar Holdings» придбала «Harrods», катарські та дубайські інвестиційні компанії скупили 48 % цінних паперів на Лондонській фондовій біржі, суверенні фонди розвиткових країн інвестують великі кошти в західні фінансові компанії. Якщо говорити про ринки товарів розкоші, то азійські доми моди поскуповували західні компанії, як, наприклад, «S. C. Fang» із Гонконгу придбала «Pringle of Scotland». Китай володіє 69 % грецького порту Пірей, а компанія «ChemChina» купила «Pirelli» і має намір купити швейцарську фірму «Syngenta». Тим часом інша китайська компанія домовляється про купівлю німецького виробника напівпровідників «Aixtron». Продовжити читання “Ян Недервеєн Пітерзе: Багатополярна глобалізація. Розділ 1. На шляху в багатополярний світ.”

Рецензія на книгу Сета Годіна «Всі ми трохи дивакуваті»

– А де я можу знайти кого-небудь нормального?
– Ніде, — відповів Кіт, — нормальних не буває.
Адже всі такі різні і несхожі. І це, по-моєму, нормально.
Л. Керрол «Аліса в Країні Чудес»

Сет Годін — лисий дивак «бестселерист», який написав низку класних книг, які приємно та цікаво читати. Основний його плюс — вміння повторювати загальну думку, але різноманітними прикладами. Такою й стала його наступна книга — «Всі ми трохи дивакуваті». Вона наповнена прикладами того — як бути диваком серед диваків, щоб це було вигідно для тебе. Головне правило дивакуватої дії — як закликає Сет — «бути собою». Й це слушна думка — ми всі неповторні особистості, які неповторно впливають на життя інших особистостей. Як тлумачать великі інтернет-цитати, які приписують або Омару Хаяму, Джоні Деппу, або Джейсону Стетхему — «У всіх є якісь дивацтва. Якщо у тебе немає дивацтв, ти дивний». Сет зазначає, що «інакшість зараз — нова норма». З цією думкою важко не погодитись, адже зростання різноманіття людських спільнот, трансформації субкультур та цінностей — неймовірно прискорюються, і встигнути за спогляданням всіх цих змін — іноді не вистачає сил та можливостей. Продовжити читання “Рецензія на книгу Сета Годіна «Всі ми трохи дивакуваті»”

Ольґерд Іполит Бочковський. Вибрані праці та документи. Том 1 (рецензія)

Перший том містить три ранні роботи автора: «Фінляндія і фінляндське питання» (1916), «Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономічні прямування» (1916), «Національна справа» (1918, 1920), а також три статті 1933 року

bochkovskyi1-big-774x464
Обкладинка видання. @Дух і літера, 2018.

З огляду на ситуацію в сучасному українському суспільстві, впродовж останніх років актуальними лишаються питання національної самовизначеності та самоусвідомлення. Це питання вплетене у культурно-політичні та соціально-економічні дебати й пов’язане з підставами інтегрованості нашого суспільства та образу його спільного майбутнього.

У цьому контексті варто звернути увагу на книгу «Ольґерд Іполит Бочковський. Вибрані праці та документи. Том 1» журналу «Україна модерна», видавництва «Дух і літера», яка започатковує публікацію багатотомного видання праць цього соціолога, політичного дослідника та журналіста. У даній книжці мова йде не лише про життєвий та творчий шлях українського соціолога, а й про його теоретичні напрацювання, які по-своєму випередили час. Продовжити читання “Ольґерд Іполит Бочковський. Вибрані праці та документи. Том 1 (рецензія)”

Марк Гарісон: Життя та смерть радянської економіки 1917-1991 роки

Радянська економіка була продуктом ери масового виробництва та масових армій. Та ера минула, однак ідея радянської економіки живе, живлячись ностальгією та націоналізмом.

VoxEU

Ця стаття вперше оприлюднена як колонка на порталі www.VoxEU.org

Переклад публікується з дозволу редакції та автора

Російська радянська ера була відзначена не так економічним піднесенням чи людським розвитком, як використанням економіки для побудови державної могутності. До століття більшовицького перевороту 1917 р., ця колонка демонструє чому попри жіночу освіту та зменшення дитячої смертності, що поліпшило можливості для багатьох громадян, радянська Росія була жорстким середовищем нерівності в якому народжувалися, жили та старіли. Радянська економіка була продуктом ери масового виробництва та масових армій. Та ера минула, однак ідея радянської економіки живе, живлячись ностальгією та націоналізмом.   Продовжити читання “Марк Гарісон: Життя та смерть радянської економіки 1917-1991 роки”

Чи живі імперії?

у постімперських центрах – більш виразна національна ідентичність (гордість), тоді як на периферійних територіях більш висока авторитарність і релігійність.

9 листопада на факультеті соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася презентація дослідження «Постімперські сліди в політичній культурі українського суспільства (європейські порівняння)», презентоване Ольгою Куценко – професоркою факультету соціології, завідувачкою кафедри соціальних структур та соціальних відносин.

Імперська динаміка зазнала довгої історичної еволюції у Європі, котра значною мірою була обумовлена тими зразками, що їх заклали два середньовічних утворення: Священна Римська та Оттоманська імперії. Правонаступницями першої стали Австрійська та Німецька, а другої – почасти Російська. Станом на ХІХ ст. території країн Центральної та Східної Європи були поділені між ними. Ключове припущення дослідження спиралося на логіку path dependence і стверджувало залежність поточного суспільного розвитку від історичного «спадку» минулої епохи затіненої імперіалізмом, який є не лише політичним, але й культурним явищем, тож оцінити його вплив пропонувалося через цінності значущі для більшої частини суспільства. Адже цінності – ядро культури, у дослідженні вони аналізувалися через 6 параметрів:

  1. авторитарні установки (підтримку авторитарного порядку, управління країною сильним лідером);
  2. демократичні установки (на противагу першій – підтримка демократичного порядку);
  3. національна ідентичність (гордість за свою країну, інтенсивності самоідентифікації з країною);
  4. релігійність (віра й частота здійснення релігійних відправ);
  5. соціальна довіра (довіра до людей);
  6. соціальна активність (участь у добровільних організаціях і волонтерство).

Використовуючи дані Європейського дослідження цінностей, було виділено чотири регіони, які в минулому були центрами могутніх імперських утворень:

  • «німецький»;
  • «австрійський»;
  • «російський»;
  • «турецький».

 

cartoon--imperialism-1885-granger

Карикатура на імперські амбіції 1885 року

Спираючись на виділені параметри, була виявлена структура із 7 кластерів 22 країн, які виявилися згруповані у два макрокластери: «німецько-австрійський» і «російсько-турецький»:

Макрокластер I

  1. Німеччина, Чехія, Естонія
  2. Австрія, Словенія, Албанія
  3. Угорщина, Польща, Словаччина, Хорватія

 

Макрокластер II

  1. Туреччина, Румунія, Молдова, західна Україна
  2. Боснія, південно-східна Україна, Литва
  3. Росія, Білорусія, Латвія, центральна Україна
  4. Болгарія, Сербія, Македонія.

Вся територія України закріпилася за останнім макрокластером, причому, несподівано три регіони, опинилися у трьох різних кластерах:

  1. Західна Україна (несподівана схожість з Туреччиною, Румунією та Молдовою) – найбільш релігійний, з найнижчим рівне довіри.
  2. Центральна Україна (схожість із Росією, Білорусією та Латвією)
  3. Південно-Східна Україна (зв’язок з Боснією і Герцеговиною, та Литвою)

Загалом, найменш демократичними серед проаналізованих країн виявилися центральна і південно-східна Україна, Росія і Латвія. Цікавим було те, що у постімперських центрах – більш виразна національна ідентичність (гордість), тоді як на периферійних територіях більш висока авторитарність і релігійність. Аналіз показав значні відмінності між 2 постімперськими кластерами згідно з 6-ма параметрами «імперського сліду».

Для групи постсоціалістичних країн першого макрокластера характерна схильність в установках на соціальний порядок.

Простір колишніх Російської та Оттоманської імперій в цілому є більш авторитарним, релігійним і менш соціально активним. Якщо постімперські центри порівнювати між собою, то у Туреччині більш виразні демократичні установки, тоді як Росія – менш демократична проте з вищим рівнем  національної гордості.

Водночас, дослідження засвідчило деякі проблемні аспекти поєднання логіки path dependence та кластерного аналізу в концепції постімперських слідів. Наприклад, як пояснити спільну кластеризацію Литви, південно-східної України та Боснії і Герцеговини? Це сталося внаслідок статистичного збігу чи за цим стоїть причинна залежність, яка не описана концепцією? Якщо друге, то чи ця залежність описується саме «імперським слідом», а не іншими явищами?

Отже, результати дослідження були дещо несподіваними. Лекторка зазначила, що «цінності, моделі поведінки утворюють структури довгої тривалості». Лишається відкритим питання, яке намагалася обговорити аудиторія: чи можливо відійти від імперіалізму? Наскільки відкритий «коридор можливостей» для України?

На ці питання, вочевидь, в українських реаліях доведеться давати відповіді не лише теоретично.

Христина Савчук, спеціально для часопису «СВОЄ»

В очікуванні Колмена

Минулого року у США саме відзначали 50-ліття появи цього фундаментального звіту на понад, ніж 700 сторінок, який постав унаслідок грандіозного дослідження понад 4000 державних шкіл, охопив майже 600000 учнів та близько 60000 вчителів (і це все у «докомп’ютерну» добу!). Розмах, який змусив стенфордську професорку Керолайн Гоксбі при згадці звіту, цитувати Екклезіяст

Якось я довідався одну родинну історію з повоєнного дідового дитинства. Під суворим наглядом прабабусі, дід готувався до всіх уроків, але раз за разом зі школи приносив двійку. Як так траплялося – спантеличена родина не могла збагнути. Підготувався, що ретельно перевірено й все одно «2». Згодом, з’ясувалося, що в тій школі успішність була чинником провокування ненависті серед однокласників, які вчиняли насилля щодо всіх, хто бодай натяком якогось таланту чи працелюбності відрізнявся від маси здебільшого напівголодних, озлоблених і вже здичавілих дітей. Сталінська доба була просякнута насиллям: українське село ледь оговтувалося від чергового голодомору, тривала війна з УПА, ЗМІ істерично нагнітали ненависть та параною, переслідувалися митці (сумнозвісна «жданівщина»), а спецслужби вже готували сценарій боротьби з «космополітизмом» і викривали «підлабузників» Заходу. Краще вдягнений, з родини такого собі «радянського середнього класу», дід дратував однокласників й аби уникати безкінечних бійок, просто припинив відповідати незважаючи на готовність. Коли це з’ясувалося, його перевели до іншої школи – колишньої гімназії. І ситуація владналася.

Мине менше, ніж двадцять років і по той бік вже нерушимої «залізної завіси» з’явиться «Доповідь Колмена» – ключовий автор якої пояснив би, що відбувалося в школі мого діда через загальновідоме суспільствознавцям поняття «соціального капіталу». Минулого року у США саме відзначали 50-ліття появи цього фундаментального звіту на понад, ніж 700 сторінок, який постав унаслідок грандіозного дослідження понад 4000 державних шкіл, охопив майже 600000 учнів та близько 60000 вчителів (і це все у «докомп’ютерну» добу!). Розмах, який змусив стенфордську професорку Керолайн Гоксбі при згадці звіту, цитувати Екклезіяст, адже навіть в епоху “big data” – немає дослідження, яке б за обсягом емпіричної бази наближалося до колменівського. Звіт, який забив передостанній цвях у труну расової сегрегації, відкрив низку фундаментальних закономірностей в освітньому процесі, котрі сьогодні здаються сукупністю загальновідомих фактів, а тоді перевернули уявлення про освіту й спровокували рішучі дискусії про напрямки її реформування. Продовжити читання “В очікуванні Колмена”