Соціологія: оскарження Просвітництва (фрагмент 1-го розділу)

До уваги пропонуємо фрагмент із книги Володимира Шелухіна “Точка розходження: соціологія та економіка у тіні своїх витоків” (2023).

Чому спроба оновити соціологічну теорію за рахунок економічної викликала наприкінці ХХ ст. значний спротив у фахових колах? Чому сучасні спроби альтернативного оновлення, такі ж проблемні, як і попередня – здійснена у рамках теорії раціонального вибору (ТРВ)? Соціологія та економіка зорієнтовані на відмінні епістемологічні принципи, коріння яких суттєво далі дисциплінарного періоду історії обох наук. У книзі проблематизований зв’язок соціології та Просвітництва й проаналізовані романтичні витоки соціологічного теоретизування. Автор доводить, що розходження між соціологією та економікою лише на позір методологічні, а в змісті й далі продовжують епістемологічну полеміку між просвітницьким та романтичним поглядом на соціальну реальність. Реакція на привнесення економічних пояснень у соціологію – т. з. «аналітична соціологія», пориває із фундаментальними підставами своєї дисципліни не менше за ТРВ. Чи знайдеться у цьому місце для орієнтирів, сформованих романтичними інтелектуальними стимулами? Соціологія дрейфує у сторону механіцизму, альтернативою якому була останні двісті років. Додатково до книги включені авторський есей про принципи роботи із теоретичними текстами («критична поетика» соціології) та перші українські переклади праць Дж. С. Колмена та Нобелівського лауреата з економіки Дж. Стіґлера, що прояснюють зміст «економічного імперіалізму» у соціально-поведінкових науках. Для соціологів, економістів, політологів, які зацікавлені пізнавальними підставами своїх наук, а також істориків ідей та філософів-епістемологів.    

У фрагменті першого розділу автор переосмислює ключовий сюжет в історії соціології – її просвітницьку ґенезу й доводить, всупереч класичному погляду, що постання соціології було тісно пов’язано із романтизмом.

Сальватор Бабонес: «У сучасному світі такої речі як незалежність просто не існує»

Пропонуємо вашій увазі розгорнуте інтерв’ю з американським соціологом і світ-системним теоретиком, очільником світ-системної секції Американської соціологічної асоціації у 2012-2013 роках, професором Сіднейського університету Сальватором Бабонесом. В 2003 році проф. Бабонес здобув PhD із соціології в Університеті Джона Гопкінса, згодом викладав соціологію в університеті Пітсбурга. З 2008 року працює в Австралії. У 2015 році був запрошеним лектором в Наньянському технологічному університеті (Сінгапур) і гостьовим дослідником в академії Сініка в Тайбеї (Тайвань).

Наш співрозмовник є постійним дописувачем низки аналітичних порталів, зокрема The National Interest, Foreign Policy, The Spectator, Foreign Affairs, Al Jazeera English, Truthout та ін. Автор низки книжок, зокрема “The International Structure of Income: Its Implications for Economic Growth” (2009), “Methods for Quantitative Macro-Comparative Research” (2014), “American Tianxia: Chinese Money, American Power, and the End of History” (2017), “The New Authoritarianism: Trump, Populism, and the Tyranny of Experts” (2018). Остання книга у 2018 році здобула відзнаку The Wall Street Journal як найкраща книга про політику.

Проф. Бабонес є представником нової хвилі світ-системних теоретиків і докладає чимало зусиль для переосмислення цієї дослідницької перспективи. Зокрема він проблематизує статус історичного матеріалізму як ключового теоретичного ресурсу світ-системного аналізу, говорить про становлення нового формату існування світ-системи (перехід від світ-економіки до світ-політії), а також прогнозує зміцнення американської гегемонії у XXI столітті.

Розмова відбулася в листопаді 2016 року в Києві.

Для початку я хотів би поставити дещо загальне запитання. Як почуває себе професор соціології зі світ-системним бекграундом, працюючи в Австралії?

Насправді дуже самотньо… Світ-системна перспектива є доволі поширеною серед учених зі Сполучених Штатів та континентальної Європи, але їй майже не вдалося проникнути у традиційний англійський світ. В Сполученому Королівстві чи Австралії надзвичайно мало людей послуговуються схожими підходами. Тому інколи мені здається, що в Австралії я один такий (посміхається). Але це стосується не тільки Австралії, англійська традиція загалом не має яскравих зразків порівняльної соціології. Безвідносно, чи є ці люди світ-системниками, дослідниками глобалізації й світового суспільства, або ж кимось іще, хто має справу із порівнянням глобальних історичних трендів – усі вони є рідкими гостями у австралійській та англійській соціології.

Олександр Мотиль: «Щодо розпаду імперій, я включаю чинник несподіваних криз»

Редакція: професор Ратґерського університету із досвідом викладання у Колумбійському та Гарвардському університетах, експертного консультування “Carnegie Corporation of New York”, Freedom House, Атлантичної Ради, належить до числа фахівців, котрі не зловживають прогнозами, однак надають їх стратегічно. Він представляє рідкісний тип науковця, котрий віртуозно поєднує фундаментальні дослідження з вирішенням прикладних проблем. Фахівець із імперіалізму, націоналізму та етнічних відносин за 13 років до російської інтервенції – спрогнозував[1] реімперіалізацію Росії, а у 2014 р., коли в Україні поширювалася паніка щодо можливого повномасштабного вторгнення російської регулярної армії по всій лінії кордону з метою окупації, емпірично спростував[2] успіх такої можливості. Проф. Мотиль набув кваліфікацію бакалавра історії та магістра міжнародних відносин, 1984 р. – докторат з політології у Колумбійському університеті. Тоді ж виникло зацікавлення проблематикою національної тожсамості. У 1990-і р. р. О. Мотиль під впливом емпіричних досліджень Р. Тааґепери, соціологічних концепцій конфліктів Й. Ґалтунґа та комунікації К. Дойча, аналізує СРСР як імперію, абстрагуючись від конкретного кейсу, формулює структурну концепцію імперій та імперіалізму, яка викладена в чи не найбільш відомій його праці «Підсумки імперій». Дописувач до “The New York Times” та “Wall Street Journal Europe”, лектор у двох десятках країн в усьому світі, проф. Мотиль знаний, як письменник та художник, чиї картини виставлялися в галереях Нью-Йорка, Філадельфії, Торонто. Це інтерв’ю було записане у листопаді 2016 року для випуску, друк якого (з організаційних причин) довелося відкласти на невизначений час. Водночас, значення цієї розмови, у контексті амбіції нинішнього уряду здійснити реінтеграцію Донбасу будь-якою ціною, за три роки лише загострилася, актуальність – посилилася.   

Запропонована Вами концепція розпаду імперій спирається на структурні засновки, у світлі яких реімперіалізація також структурно обумовлена, однак чи завжди наявність таких передумов має наслідком неминуче відродження імперії?  

Головна вада структурних теорій полягає у тому, що вони можуть у кращому разі сформулювати ймовірнісний сценарій. Досить складно визначити момент, в якому відбувається виникнення, занепад чи відродження імперії. Якщо Ви пам’ятаєте, то щодо розпаду імперій я включаю чинник несподіваних криз – щось відбувається раптово, це похитує структуру й вона «валиться». Мало би бути щось подібне й у випадку реімперіалізації. З погляду цього підходу можна говорити, що є певні тенденції, які мають певний напрям.

Ольга Куценко: Майбутнє соціології у світлі ХІХ Світового конгресу соціологів

Від редакції: пропонуємо Вашій увазі передрук ґрунтовної доповіді відомої української соціологині проф. Ольги Куценко за результатами ХІХ конгресу Міжнародної соціологічної асоціації в Торонто (Канада). Матеріал, що опублікований нижче, вперше представлений у межах соціологічних читань пам’яті Наталі Паніної в Інституті соціології НАН України 10 грудня 2018 року. Узагальнення, вміщені у ньому, стосуються стратегічних напрямків поступу соціологічного теоретизування й зберігають свою актуальність досі.

В українських медіа, політиці та публічному дискурсі соціологію переважно згадують у зв’язку з черговими політичними виборами. На жаль, з цим пов’язаний і поширений в масовій свідомості образ соціолога як «людини з анкетою», що проводить опитування та продукує описи того, як змінюються настрої різних прошарків населення і як розподіляється між групами потенційних виборців підтримка конкретних політиків. Ширма такого образу приховує і спотворює продуковані світовою та українською соціологією принципово інші результати і можливості щодо «розчаклування» павутини соціальних відносин, діагностики стану суспільства та його інститутів, оцінки ризиків (не)схвалення певних політичних рішень, розуміння поведінки людей, напрямів і бар’єрів суспільних змін та їх соціальних наслідків.

Соціологія перед викликом економічного імперіалізму

Редакція: межі між різноманітними соціально-поведінковими науками зсуваються під впливом «економічного імперіалізму» – теоретичної ситуації, коли типове для економіки пояснення, базоване на калькуляції вигод і витрат, застосовується до неекономічних сфер. Експансія економічних пояснень у соціології провокує два типи реакцій: з одного боку, творить новий погляд на соціальну реальність з принципом максимізації корисності як підставою. З іншого  – викликає острах щодо дисциплінарної та інтелектуальної ідентичності соціології. Сучасна теорія раціонального вибору є наслідком першої реакції. Друга – більш типова серед соціологів. Стаття Володимира Шелухіна розглядає низку викликів, що обумовлені економічним імперіалізмом у соціології. Найперше, чому економіка випереджає соціологію у поточних дослідженнях і суспільному резонансі? Автор пропонує власний погляд на причини пояснювальних невдач у соціології на межі ХХ-поч. ХХІ ст.. У дужках вказані сторінки оригінальної публікації.

На межі ХХ-ХХІ ст. спостерігаються значні успіхи економічної теорії в поясненні явищ, які традиційно тяжіли до дослідницького поля соціології. Роботи економістів, присвячені демократизації, соціальній нерівності та розвитку стають предметом громадського інтересу й нерідко випереджають соціологів у прирості нових знань [див. наприклад, Acemoglu & Robinson, 2006; Аджемоґлу & Робінсон, 2016; Пікетті, 2016; Milanovic, 2012]. Передумови для цього склалися у перші три десятиліття після Другої світової війни завдяки Чиказькій економічній школі та сформованій під її впливом теорії раціонального вибору (ТРВ), яка й склала фундамент експансії економічного пояснення у неекономічні царини. І хоча сьогодні ТРВ не має настільки сильних позицій у соціальних науках, як ще півтора десятиліття тому (наведені вище праці її не репрезентують), однак це не зменшило темпів інтервенції економічно орієнтованого пояснення у соціальних науках. Мета цієї статті з’ясувати чому саме економічна наука випередила наприкінці ХХ ст. соціологію у дослідженні широкого спектру проблем, які з часів дисциплінарної інституціоналізації вважалися «соціологічними». А також, яким чином соціологія реагувала на «економічний імперіалізм», спровокований Чиказькою школою.

Ян Недервеєн Пітерзе: Багатополярна глобалізація. Розділ 1. На шляху в багатополярний світ.

«Lenovo» придбало комп’ютерний підрозділ «IBM», «Geely» купила «Volvo», «Tata Motors» купила «Jaguar» і «Land Rover», «Mittal» купила «Corus» та інших виробників сталі, бразильські компанії купили «Burger King» та «Anheuser Busch» (виробника відомого на всю Америку пива «Budweiser»; а в 2004 році бельгійська компанія «Interbrew» злилася із бразильською компанією «AmBev», утворивши найбільшу пивоварну компанію світу – «InBev»), «Qatar Holdings» придбала «Harrods», катарські та дубайські інвестиційні компанії скупили 48 % цінних паперів на Лондонській фондовій біржі, суверенні фонди розвиткових країн інвестують великі кошти в західні фінансові компанії. Якщо говорити про ринки товарів розкоші, то азійські доми моди поскуповували західні компанії, як, наприклад, «S. C. Fang» із Гонконгу придбала «Pringle of Scotland». Китай володіє 69 % грецького порту Пірей, а компанія «ChemChina» купила «Pirelli» і має намір купити швейцарську фірму «Syngenta». Тим часом інша китайська компанія домовляється про купівлю німецького виробника напівпровідників «Aixtron».

Рецензія на книгу Сета Годіна «Всі ми трохи дивакуваті»

– А де я можу знайти кого-небудь нормального?
– Ніде, — відповів Кіт, — нормальних не буває.
Адже всі такі різні і несхожі. І це, по-моєму, нормально.
Л. Керрол «Аліса в Країні Чудес»

Сет Годін — лисий дивак «бестселерист», який написав низку класних книг, які приємно та цікаво читати. Основний його плюс — вміння повторювати загальну думку, але різноманітними прикладами. Такою й стала його наступна книга — «Всі ми трохи дивакуваті». Вона наповнена прикладами того — як бути диваком серед диваків, щоб це було вигідно для тебе. Головне правило дивакуватої дії — як закликає Сет — «бути собою». Й це слушна думка — ми всі неповторні особистості, які неповторно впливають на життя інших особистостей. Як тлумачать великі інтернет-цитати, які приписують або Омару Хаяму, Джоні Деппу, або Джейсону Стетхему — «У всіх є якісь дивацтва. Якщо у тебе немає дивацтв, ти дивний». Сет зазначає, що «інакшість зараз — нова норма». З цією думкою важко не погодитись, адже зростання різноманіття людських спільнот, трансформації субкультур та цінностей — неймовірно прискорюються, і встигнути за спогляданням всіх цих змін — іноді не вистачає сил та можливостей.

Ольґерд Іполит Бочковський. Вибрані праці та документи. Том 1 (рецензія)

Обкладинка видання. @Дух і літера, 2018.

З огляду на ситуацію в сучасному українському суспільстві, впродовж останніх років актуальними лишаються питання національної самовизначеності та самоусвідомлення. Це питання вплетене у культурно-політичні та соціально-економічні дебати й пов’язане з підставами інтегрованості нашого суспільства та образу його спільного майбутнього.

У цьому контексті варто звернути увагу на книгу «Ольґерд Іполит Бочковський. Вибрані праці та документи. Том 1» журналу «Україна модерна», видавництва «Дух і літера», яка започатковує публікацію багатотомного видання праць цього соціолога, політичного дослідника та журналіста. У даній книжці мова йде не лише про життєвий та творчий шлях українського соціолога, а й про його теоретичні напрацювання, які по-своєму випередили час.

Марк Гарісон: Життя та смерть радянської економіки 1917-1991 роки

VoxEU

Ця стаття вперше оприлюднена як колонка на порталі www.VoxEU.org

Переклад публікується з дозволу редакції та автора

Російська радянська ера була відзначена не так економічним піднесенням чи людським розвитком, як використанням економіки для побудови державної могутності. До століття більшовицького перевороту 1917 р., ця колонка демонструє чому попри жіночу освіту та зменшення дитячої смертності, що поліпшило можливості для багатьох громадян, радянська Росія була жорстким середовищем нерівності в якому народжувалися, жили та старіли. Радянська економіка була продуктом ери масового виробництва та масових армій. Та ера минула, однак ідея радянської економіки живе, живлячись ностальгією та націоналізмом.  

Чи живі імперії?

9 листопада на факультеті соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася презентація дослідження «Постімперські сліди в політичній культурі українського суспільства (європейські порівняння)», презентоване Ольгою Куценко – професоркою факультету соціології, завідувачкою кафедри соціальних структур та соціальних відносин.

Імперська динаміка зазнала довгої історичної еволюції у Європі, котра значною мірою була обумовлена тими зразками, що їх заклали два середньовічних утворення: Священна Римська та Оттоманська імперії. Правонаступницями першої стали Австрійська та Німецька, а другої – почасти Російська. Станом на ХІХ ст. території країн Центральної та Східної Європи були поділені між ними. Ключове припущення дослідження спиралося на логіку path dependence і стверджувало залежність поточного суспільного розвитку від історичного «спадку» минулої епохи затіненої імперіалізмом, який є не лише політичним, але й культурним явищем, тож оцінити його вплив пропонувалося через цінності значущі для більшої частини суспільства. Адже цінності – ядро культури, у дослідженні вони аналізувалися через 6 параметрів:

1. авторитарні установки (підтримку авторитарного порядку, управління країною сильним лідером);
2. демократичні установки (на противагу першій – підтримка демократичного порядку);
3. національна ідентичність (гордість за свою країну, інтенсивності самоідентифікації з країною);
4. релігійність (віра й частота здійснення релігійних відправ);
5. соціальна довіра (довіра до людей);
6. соціальна активність (участь у добровільних організаціях і волонтерство).

Використовуючи дані Європейського дослідження цінностей, було виділено чотири регіони, які в минулому були центрами могутніх імперських утворень:

• «німецький»;
• «австрійський»;
• «російський»;
• «турецький».

 

Карикатура на імперські амбіції 1885 року

Спираючись на виділені параметри, була виявлена структура із 7 кластерів 22 країн, які виявилися згруповані у два макрокластери: «німецько-австрійський» і «російсько-турецький»:

Макрокластер I

1. Німеччина, Чехія, Естонія
2. Австрія, Словенія, Албанія
3. Угорщина, Польща, Словаччина, Хорватія

 

Макрокластер II

4. Туреччина, Румунія, Молдова, західна Україна
5. Боснія, південно-східна Україна, Литва
6. Росія, Білорусія, Латвія, центральна Україна
7. Болгарія, Сербія, Македонія.

Вся територія України закріпилася за останнім макрокластером, причому, несподівано три регіони, опинилися у трьох різних кластерах:

1. Західна Україна (несподівана схожість з Туреччиною, Румунією та Молдовою) – найбільш релігійний, з найнижчим рівне довіри.
2. Центральна Україна (схожість із Росією, Білорусією та Латвією)
3. Південно-Східна Україна (зв’язок з Боснією і Герцеговиною, та Литвою)

Загалом, найменш демократичними серед проаналізованих країн виявилися центральна і південно-східна Україна, Росія і Латвія. Цікавим було те, що у постімперських центрах – більш виразна національна ідентичність (гордість), тоді як на периферійних територіях більш висока авторитарність і релігійність. Аналіз показав значні відмінності між 2 постімперськими кластерами згідно з 6-ма параметрами «імперського сліду».

Для групи постсоціалістичних країн першого макрокластера характерна схильність в установках на соціальний порядок.

Простір колишніх Російської та Оттоманської імперій в цілому є більш авторитарним, релігійним і менш соціально активним. Якщо постімперські центри порівнювати між собою, то у Туреччині більш виразні демократичні установки, тоді як Росія – менш демократична проте з вищим рівнем  національної гордості.

Водночас, дослідження засвідчило деякі проблемні аспекти поєднання логіки path dependence та кластерного аналізу в концепції постімперських слідів. Наприклад, як пояснити спільну кластеризацію Литви, південно-східної України та Боснії і Герцеговини? Це сталося внаслідок статистичного збігу чи за цим стоїть причинна залежність, яка не описана концепцією? Якщо друге, то чи ця залежність описується саме «імперським слідом», а не іншими явищами?

Отже, результати дослідження були дещо несподіваними. Лекторка зазначила, що «цінності, моделі поведінки утворюють структури довгої тривалості». Лишається відкритим питання, яке намагалася обговорити аудиторія: чи можливо відійти від імперіалізму? Наскільки відкритий «коридор можливостей» для України?

На ці питання, вочевидь, в українських реаліях доведеться давати відповіді не лише теоретично.

Христина Савчук, спеціально для часопису «СВОЄ»