Дитина, дівчина та мавпа (Анімалістична метафорика у мові закоханих і у “дитячій мові”)

Багато речей у мові здаються нам самоочевидними. Наприклад, “носик” чайника, “ручка” дверей чи “вікно” браузера. Одними з таких самоочевидних тропів є порівняння закоханих із тваринами – “зайчики”, “котики”, “ведмедики” й інші тваринки та твариночки. Анімалістичні метафори у “дитячій мові”[1] також є самоочевидними: ми звикли, що “кролики” та “рибки” – це не лише коханці, а й діти, а також, звісно, домашні улюбленці.

Розвиток сучасної анімалістичної метафорики 

Взаємодія тварин із людьми приймає різноманітні форми впродовж історії та в різних культурах. Оминаючи історію анімізму й тотемізму, повз образи тварини як духа, свійської тварини як ресурсу чи хижака як загрози, зосередимо увагу на іншому. А саме – на доместикації.

Незважаючи на те, що доместикація може відбуватися у природному середовищі і без участі людини, ми говоримо саме про одомашнення тварин людиною. Як вказує Нікіта Єлізаров, основними ознаками цього процесу є зниження агресії та загальна педоморфізація [Елизаров 2014, с.42]. Зуби менші, шерсть м’якіше, морди коротші – такі представники тваринного царства не представляють загрози. Відтак, коли одомашнення стало загальною тенденцією, з’явилася доместикативна лексика. Специфічний спосіб мовлення щодо тварин – зменшено-пестливі форми, інтонаційні прийоми і таке інше – є результатом сприйняття тварини як чуттєвої істоти.

У праці “Міркування щодо першої філософії” 1641-го року Рене Декарт виклав свою механістичну теорію всесвіту. Згідно їй всі об’єкти поділяються на два види – матеріальні й об’єкти душі. Людина належить до тих, що мають душу (чи інакше – свідомість), в той час як усі інші, в тому числі тварини – вийнятково матеріальні. Проти таких уявлень про тварину виступив уже в 1693-му Джон Локк. У “Деяких думках щодо виховання” він стверджував, що тварини здатні відчувати. Проте, повторюючи Фому Аквінського, насильство над тваринами Локк вважав виправданим, визнаючи лише його шкідливість для дітей, адже “під впливом звички мучити та вбивати тварин їх душа буде грубішати і стосовно людей”[2]. Врешті 1754-го року у роботі “Роздуми про походження нерівності” Жан-Жак Руссо визнав за тваринами природні права. Не тому що вони розумні, а тому що вони чуттєві.

Чуттєві тварини, яких часто вважають друзями, членами сім’ї, а іноді і коханцями, не лише не становлять загрози, а і потребують піклування та уваги. Зовсім як діти. Точніше сказати – “питомци”.

Витоки сучасної дитячої мови”

3-д

Слово “pet” походить приблизно з 1500-1510 років від слова “petty”(“маленький”), яке вживалося як додаток до свійських тварин. Серед синонімів словник недвозначно подає “to pamper”(піклуватися) та врешті “baby” [5]. Першопочатково “pet” позначало не лише домашніх тварин, але і неслухняних дітей[3]. Вжите вище російське слово “питомец” з’явилося окремо, але семантично відповідає англійському варіанту. То коли ж дитина стала “pet”?

Французький історик Філіп Ар’єс стверджує, що дитина, якою ми її знаємо зараз, була “винайдена”, поруч із іншими концептами, в епоху Просвітництва. Він пояснює цю “появу дитини” через поняття “sentiment”. Sentiment передбачає не просто “concept” певного явища , а і специфічний спосіб “feeling”. Так виникла асоціація замкненої у собі утопії зі “світом дитинства”, якого не існувало раніше [Aries 1962, c. 448].

Повертаючись до зв’язку дитини із тваринкою, можна перефразувати: “поява дитини” – це своєрідна “доместикація людини”. Беручи до уваги, що доместикація тварин відбулася раніше за доместикацію людини, маємо обернути популярну тезу про те, що ми говоримо із тваринами як із дітьми. Навпаки, ми говоримо з дітьми як з тваринами. Специфічне мовлення, яке люди застосовують до дітей, витікає зі сприйняття дитини як тварини. Причому, уже як чуттєвої тварини.

Анімалістичні метафори у мові закоханих

6-к

Концепція “чуттєвої тварини” ключова для розуміння мови закоханих. Як іменник “pet” позначає, крім “домашнього улюбленця”, просто “улюбленця”. Як прикметник відображає одночасно “showing fondness or affection” та “treated as a pet” [5]. Відтак, коли ми виявляємо прив’язаність до коханої людини, ми буквально сприймаємо її як “улюбленця”. Як це розуміти?

Мет’ю Хатсон пише, що об’єктивація сексуального партнера – природна ознака людської свідомості. Для того, аби мати сексуальне бажання, потрібно об’єктивувати. Автором розрізняються два види об’єктивації – механістична та анімалістична. Сексуальна належить до другого. Порівняно з механістичною, її відмінність полягає у тому, що в результаті людина перетворюється не на бездушний і позбавлений розуму об’єкт. Радше, ми сприймаємо кохану людину як чуттєву тварину, що наділена дещо іншим типом інтелекту[4] [Hutson 2013]. Відповідно, вона потребує й інакшої мови.

Зменшено-пестливий характер мови закоханих, який є одначасно і анімалістичним, і “дитячим”, можна пояснити через лаканівське поняття “lalangue”. Лакан вводить його, аби позначити мову не просто як струкутуру значень, але і як форму задоволення [Lacan 1972, c. 242.]. Поєднання артикля “la” й іменника “langue”(“мова”) вказує на задоволення від самого промовляння, що не стосується комунікації. Підкреслення насолоди від бурмотіння, інфантильного лепетання та інших форм безсвідомого занурення в мовлення може адекватно пояснити описаний в цій статті феномен. “Дитяча мова”, яку ми застосовуємо до тварин, коханих і врешті дітей, є своєрідною формою насолоди. Найважливіше згадати значення похідного від “pet” слова “petting” – “to engage in kissing, caressing, and other sexual activity with one’s partner, but not sexual intercourse” [5]. Відтак, в даному контексті “lalangue” виступає своєрідним мовним петинґом. Ми схожим чином пестимо домашнього песика, кімнатного немовляту та коханого “котика”, “рибку” чи які там у вас ще пристрасні звірі на умі.

Наостанок можна сказати, що три розглянуті компоненти – сучасні анімалістичні метафори, мова закоханих і “дитяча мова” – пов’язані на рівні мови та мовлення за рахунок того, що мають спільне соціокультурне підґрунтя. Логічний ланцюжок їх зв’язку містить такі стадії як сприйняття тварини як чуттєвої” – “сприйняття дитини як тварини” – “сприйняття коханої людини як чуттєвої тварини”. Варто додати, що поява концепту дитини встановила певний зв’язок між “дитячим” та “тваринним” у сфері символічного, тому змінилася і мова закоханих. Вона стала більш “дитячою”, хоча завжди була “тваринною”. Власне, саме “тваринне” стало більш “дитячим”, чи інакше – педоморфним. Ключовим елементом, що поєднує три частини в єдиний феномен, є саме насолода, як підсвідома, так і вербалізована[5].

Іван Скорина

[1] Термін “дитяча мова” позначає не мовлення дітей, а специфічний спосіб мовлення, який дорослі застосовують щодо дітей.

[2] Уже тут зустрічаємо притаманне нашій епосі посилання на дітей, яких треба убезпечити від усього шкідливого зі світу дорослих.

[3] Звідси і другорядне значення: “a fit of peevishness” – “напад дратівливості”.

[4] Варто згадати також працю американських психологів Курта Ґрей, Хізер Ґрей і Деніеля Веґнера. Вони проводили дослідження феномену сприйняття, в результаті якого виділили дві категорії – “experience” (“досвід”, чи інакше – чуттєвий інтелект) та “agency” (“агентство”, чи інакше – раціональний інтелект). На графіку за цими категоріями, де респонденти мали розташувати певних персонажів, найвищу позицію в категорії “experience” посідали дитина, дівчина та мавпа (в порядку спадання) [Gray 2007, c.2].

[5] Дана робота залишає надзвичайно великий простір для подальших досліджень. Адже залишаються не розкритими питання зв’язку доместикації тварин із зоофілією, доместикації людини – з педофілією, інфантилізації стосунків – із сексуальністю поза мовним петинґом.

Джерела:

  1. Елизаров Н. Дети. Животные. Секс / Текст: Никита Елизаров [Електронний ресурс]; [Оформление: Тимур Ахметов Редактор: Анатолий Ульянов] // Пафос–Нью-йорк–Амстердам – looo.ch – 2014. 42с. – Режим доступу до статті: http://looo.ch/project/f014/
  2. Anne Cosyn & Bernard Harmegnies. Qu’est-ce que la lalangue? – Service de Métrologie et de Sciences du Langage, FPSE, Université de Mons, 2011.
  3. Aries Ph. Centuries of childhood. A social history of family life / Philippe Aries; [Translated from French by Robert Baldick] – New York: Alfred A. Knopf, 1962. – 448 c.
  4. Cunningham H. Children and Childhood in Western Society since 1500 / Hugh Cunningham — London: Longman, 1995.
  5. com “pet,” in Dictionary.com Unabridged. Source location: Random House, Inc.http://www.dictionary.com/browse/pet. Available: http://www.dictionary.com/. Accessed: March 1, 2017.
  6. Heather M. Gray, et al. Dimensions of Mind Perception / Science 315, 619 (2007)
 – pp. 2.
  7. Hutson M. Are you looking at me? // Aeon // – 2013. – Режим доступу до статті: https://aeon.co/essays/what-goes-on-in-our-minds-when-we-see-someone-naked
  8. Lacan Jacques, THE SEMINAR OF JACQUES LACAN. BOOK XX. Encore 1972-1973 / Translated by Cormac Gallagher from unedited French manuscripts – for private use only, 1972. — pp. 242.
  9. Zornado J. 
Inventing the child: culture, ideology and the story of childhood / Joseph L. Zornado.—New York: Garland Publishing, 200
Advertisements

1 thought on “Дитина, дівчина та мавпа (Анімалістична метафорика у мові закоханих і у “дитячій мові”)”

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s