Сальватор Бабонес: «У сучасному світі такої речі як незалежність просто не існує»

Пропонуємо вашій увазі розгорнуте інтерв’ю з американським соціологом і світ-системним теоретиком, очільником світ-системної секції Американської соціологічної асоціації у 2012-2013 роках, професором Сіднейського університету Сальватором Бабонесом. В 2003 році проф. Бабонес здобув PhD із соціології в Університеті Джона Гопкінса, згодом викладав соціологію в університеті Пітсбурга. З 2008 року працює в Австралії. У 2015 році був запрошеним лектором в Наньянському технологічному університеті (Сінгапур) і гостьовим дослідником в академії Сініка в Тайбеї (Тайвань).

Наш співрозмовник є постійним дописувачем низки аналітичних порталів, зокрема The National Interest, Foreign Policy, The Spectator, Foreign Affairs, Al Jazeera English, Truthout та ін. Автор низки книжок, зокрема “The International Structure of Income: Its Implications for Economic Growth” (2009), “Methods for Quantitative Macro-Comparative Research” (2014), “American Tianxia: Chinese Money, American Power, and the End of History” (2017), “The New Authoritarianism: Trump, Populism, and the Tyranny of Experts” (2018). Остання книга у 2018 році здобула відзнаку The Wall Street Journal як найкраща книга про політику.

Проф. Бабонес є представником нової хвилі світ-системних теоретиків і докладає чимало зусиль для переосмислення цієї дослідницької перспективи. Зокрема він проблематизує статус історичного матеріалізму як ключового теоретичного ресурсу світ-системного аналізу, говорить про становлення нового формату існування світ-системи (перехід від світ-економіки до світ-політії), а також прогнозує зміцнення американської гегемонії у XXI столітті.

Розмова відбулася в листопаді 2016 року в Києві.

Для початку я хотів би поставити дещо загальне запитання. Як почуває себе професор соціології зі світ-системним бекграундом, працюючи в Австралії?

Насправді дуже самотньо… Світ-системна перспектива є доволі поширеною серед учених зі Сполучених Штатів та континентальної Європи, але їй майже не вдалося проникнути у традиційний англійський світ. В Сполученому Королівстві чи Австралії надзвичайно мало людей послуговуються схожими підходами. Тому інколи мені здається, що в Австралії я один такий (посміхається). Але це стосується не тільки Австралії, англійська традиція загалом не має яскравих зразків порівняльної соціології. Безвідносно, чи є ці люди світ-системниками, дослідниками глобалізації й світового суспільства, або ж кимось іще, хто має справу із порівнянням глобальних історичних трендів – усі вони є рідкими гостями у австралійській та англійській соціології.

Оксана Кузяків: “Я завжди була переконана, що соціологія має бути корисною”

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з виконавчим директором Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, фахівцем з досліджень ділової активності, розвитку бізнесу та ділового клімату в Україні пані Оксаною Кузяків. У 1995 році вона отримала ступінь магістра соціології у КНУ ім. Т. Шевченка, після чого працювала в кількох неурядових організаціях, беручи участь у низці міжнародних проектів. Наразі пані Оксана є провідним експертом щоквартального моніторингу «Ділова думка», який вивчає оцінки та очікування керівників підприємств щодо змін ділового середовища та розвитку бізнесу в Україні. Розмовляємо про соціологічну освіту початку 1990-х, роботу недержавних аналітичних центрів та особливості соціологічного ремесла.

Микола Рябчук: «Погано не те, що в нас є політтехнологи, а те, що в нас розмита межа між політологією як наукою та політтехнологіями»

Соціальний дослідник, політичний аналітик та есеїст Микола Рябчук належить до числа тих публічних інтелектуалів, яких, мабуть, немає сенсу розлого представляти. Для когось дисидент і андеґраундний організатор самвидаву, для когось насамперед критик і публіцист, для когось – письменник, а ще для когось – соціальний науковець, М. Рябчук вже невід’ємний, незалежно від виміру, в якому розглядати його особу, від української культури та громадського життя.

“Religion is back in…”: інтерв’ю з Роберто Каталано

Ми входимо в просторий конференц-зал, з вікон якого відкривається чудовий краєвид на Карпатські гори. Так трапилось, що із професором ми познайомились саме в цьому мальовничому місці, де проходила наша літня школа “Будування миру та соціальної справедливості” організована Українською Соціальною Академією. В приміщені, де ще кілька годин тому люди дискутували, люди мріяли і люди творили, на разі тихо і лише ручки та маркери учасників на столах разом із розписаним папером та абияк розставленими стільцями підкреслювали, так добре відчутну тут протягом цілого дня, творчу атмосферу приємного хаосу дійства. Професор одразу формує позитивне враження про себе як дуже легкого і доступного у спілкуванні сеньйора. Він часто посміхається і своїм поглядом демонструє повну відкритість та задоволення від того, що відбувається. Розмова проходить м’яко та розважливо. Помітним є те, що для професора подібне студентське інтерв’ю є неабияким виявом поваги до його персони в країні, в якій за все своє довге життя він перебуває вперше.

Тимофій Брік: «Сучасне суспільствознавство дуже “історизується”»

Тлом цієї бесіди були насичені дискусії щодо майбутнього вищої школи в Україні та й самого майбутнього України. Соціологи натрапили на цілий комплекс проблем, які вказували на залежність розвитку соціальних інститутів від неоднозначного попереднього шляху й змушували фахівців у соціальних науках виходити за межі таких звичних і зручних монодисциплінарних стандартів. Особливо гостро цю проблему відчувають студенти та молоді дослідники. Як слід адаптуватися до змін в освіті? Що творить якісну та ефективну наукову діяльність? Різні національні традиції соціологічної науки формувалися у неоднакових дисциплінарних контекстах. Від останньої чверті ХІХ ст. в Україні розвиток соціології як науки був тісно пов’язаний із історією та етнографією. Інтелектуальна традиція, що сьогодні майже цілком втрачена. Як соціологія в дослідних центрах Західної Європи співвідносить соціологічне та історичне знання – цю та інші проблеми обговорювали із Тимофієм Бріком.

Інтерв’ю з вікіпедисткою «Antanana» :”Вільне знання – це таке знання, з яким ти можеш робити все, що завгодно, якщо буде згадка про автора”

Якщо вірити статистиці, то зараз в українській Вікіпедії більше 160 тисяч користувачів, але лише деякі з них називаються вікіпедистами. Чому так склалось?

Коли людина реєструється, вона створює собі акаунт. Такий самий як, приміром, на форумах. Для того, щоб бути вікіпедистом, їй просто треба затриматись на ресурсі. Теоретично, як тільки ти отримав аккаунт, ти вже можеш вважати себе вікіпедистом, але це як з дипломом – те, що ти закінчив виш ще не значить, що ти профі у цій сфері.

Павло Кутуєв: „Якщо людину приваблює світ великих ідей, діалог з їхніми авторами, то наука саме для неї”

Павло Кутуєв – професор кафедри політології, соціології та соціальної роботи КПІ

Чому Ви вирішили займатись саме соціологією?

Я завжди знав, що буду займатися гуманітарними дисциплінами, особливо мене цікавила історія. Але коли почала бурхливо розвиватись соціологія, в тому числі інституційно, мені видалося, що це універсальна та всеохоплююча дисципліна, яка дозволяє поєднати різні зацікавлення, не накладаючи штучних обмежень.

Володимир Іщенко: „Соціолог має робити свій вибір: або він підтримує викорінення критичного знання, або він стає на бік суспільних рухів”

Володимир Іщенко – редактор журналу «Спільне», керівник моніторингу протестів Центру дослідження суспільства, старший викладач кафедри соціології

Чому саме соціологія? Чому Ви обрали її?

Це був нелегкий вибір. У 90-х роках питання матеріального забезпечення стояло гостро і вибирати професію доводилося зважаючи на можливість знайти оплачувану роботу. Конфлікт між тим, що цікавить, і тим, що приносить заробіток, для мене стояв дуже гостро. Мені подобалась історія, але батьки запевняли, що як історик я буду не в змозі забезпечити себе матеріально. Зрештою, бажання мати цікаву професію, яка згодом буде затребувана, і яка дасть можливість самореалізуватися, привело мене на факультет соціології. Не обійшлося й без романтичного уявлення, що необхідно знати соціологію, аби змінити суспільство, здійснити революцію.