Олександр Мотиль: «Щодо розпаду імперій, я включаю чинник несподіваних криз»

Редакція: професор Ратґерського університету із досвідом викладання у Колумбійському та Гарвардському університетах, експертного консультування “Carnegie Corporation of New York”, Freedom House, Атлантичної Ради, належить до числа фахівців, котрі не зловживають прогнозами, однак надають їх стратегічно. Він представляє рідкісний тип науковця, котрий віртуозно поєднує фундаментальні дослідження з вирішенням прикладних проблем. Фахівець із імперіалізму, націоналізму та етнічних відносин за 13 років до російської інтервенції – спрогнозував[1] реімперіалізацію Росії, а у 2014 р., коли в Україні поширювалася паніка щодо можливого повномасштабного вторгнення російської регулярної армії по всій лінії кордону з метою окупації, емпірично спростував[2] успіх такої можливості. Проф. Мотиль набув кваліфікацію бакалавра історії та магістра міжнародних відносин, 1984 р. – докторат з політології у Колумбійському університеті. Тоді ж виникло зацікавлення проблематикою національної тожсамості. У 1990-і р. р. О. Мотиль під впливом емпіричних досліджень Р. Тааґепери, соціологічних концепцій конфліктів Й. Ґалтунґа та комунікації К. Дойча, аналізує СРСР як імперію, абстрагуючись від конкретного кейсу, формулює структурну концепцію імперій та імперіалізму, яка викладена в чи не найбільш відомій його праці «Підсумки імперій». Дописувач до “The New York Times” та “Wall Street Journal Europe”, лектор у двох десятках країн в усьому світі, проф. Мотиль знаний, як письменник та художник, чиї картини виставлялися в галереях Нью-Йорка, Філадельфії, Торонто. Це інтерв’ю було записане у листопаді 2016 року для випуску, друк якого (з організаційних причин) довелося відкласти на невизначений час. Водночас, значення цієї розмови, у контексті амбіції нинішнього уряду здійснити реінтеграцію Донбасу будь-якою ціною, за три роки лише загострилася, актуальність – посилилася.   

Запропонована Вами концепція розпаду імперій спирається на структурні засновки, у світлі яких реімперіалізація також структурно обумовлена, однак чи завжди наявність таких передумов має наслідком неминуче відродження імперії?  

Головна вада структурних теорій полягає у тому, що вони можуть у кращому разі сформулювати ймовірнісний сценарій. Досить складно визначити момент, в якому відбувається виникнення, занепад чи відродження імперії. Якщо Ви пам’ятаєте, то щодо розпаду імперій я включаю чинник несподіваних криз – щось відбувається раптово, це похитує структуру й вона «валиться». Мало би бути щось подібне й у випадку реімперіалізації. З погляду цього підходу можна говорити, що є певні тенденції, які мають певний напрям.

Чи живі імперії?

9 листопада на факультеті соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася презентація дослідження «Постімперські сліди в політичній культурі українського суспільства (європейські порівняння)», презентоване Ольгою Куценко – професоркою факультету соціології, завідувачкою кафедри соціальних структур та соціальних відносин.

Імперська динаміка зазнала довгої історичної еволюції у Європі, котра значною мірою була обумовлена тими зразками, що їх заклали два середньовічних утворення: Священна Римська та Оттоманська імперії. Правонаступницями першої стали Австрійська та Німецька, а другої – почасти Російська. Станом на ХІХ ст. території країн Центральної та Східної Європи були поділені між ними. Ключове припущення дослідження спиралося на логіку path dependence і стверджувало залежність поточного суспільного розвитку від історичного «спадку» минулої епохи затіненої імперіалізмом, який є не лише політичним, але й культурним явищем, тож оцінити його вплив пропонувалося через цінності значущі для більшої частини суспільства. Адже цінності – ядро культури, у дослідженні вони аналізувалися через 6 параметрів:

1. авторитарні установки (підтримку авторитарного порядку, управління країною сильним лідером);
2. демократичні установки (на противагу першій – підтримка демократичного порядку);
3. національна ідентичність (гордість за свою країну, інтенсивності самоідентифікації з країною);
4. релігійність (віра й частота здійснення релігійних відправ);
5. соціальна довіра (довіра до людей);
6. соціальна активність (участь у добровільних організаціях і волонтерство).

Використовуючи дані Європейського дослідження цінностей, було виділено чотири регіони, які в минулому були центрами могутніх імперських утворень:

• «німецький»;
• «австрійський»;
• «російський»;
• «турецький».

 

Карикатура на імперські амбіції 1885 року

Спираючись на виділені параметри, була виявлена структура із 7 кластерів 22 країн, які виявилися згруповані у два макрокластери: «німецько-австрійський» і «російсько-турецький»:

Макрокластер I

1. Німеччина, Чехія, Естонія
2. Австрія, Словенія, Албанія
3. Угорщина, Польща, Словаччина, Хорватія

 

Макрокластер II

4. Туреччина, Румунія, Молдова, західна Україна
5. Боснія, південно-східна Україна, Литва
6. Росія, Білорусія, Латвія, центральна Україна
7. Болгарія, Сербія, Македонія.

Вся територія України закріпилася за останнім макрокластером, причому, несподівано три регіони, опинилися у трьох різних кластерах:

1. Західна Україна (несподівана схожість з Туреччиною, Румунією та Молдовою) – найбільш релігійний, з найнижчим рівне довіри.
2. Центральна Україна (схожість із Росією, Білорусією та Латвією)
3. Південно-Східна Україна (зв’язок з Боснією і Герцеговиною, та Литвою)

Загалом, найменш демократичними серед проаналізованих країн виявилися центральна і південно-східна Україна, Росія і Латвія. Цікавим було те, що у постімперських центрах – більш виразна національна ідентичність (гордість), тоді як на периферійних територіях більш висока авторитарність і релігійність. Аналіз показав значні відмінності між 2 постімперськими кластерами згідно з 6-ма параметрами «імперського сліду».

Для групи постсоціалістичних країн першого макрокластера характерна схильність в установках на соціальний порядок.

Простір колишніх Російської та Оттоманської імперій в цілому є більш авторитарним, релігійним і менш соціально активним. Якщо постімперські центри порівнювати між собою, то у Туреччині більш виразні демократичні установки, тоді як Росія – менш демократична проте з вищим рівнем  національної гордості.

Водночас, дослідження засвідчило деякі проблемні аспекти поєднання логіки path dependence та кластерного аналізу в концепції постімперських слідів. Наприклад, як пояснити спільну кластеризацію Литви, південно-східної України та Боснії і Герцеговини? Це сталося внаслідок статистичного збігу чи за цим стоїть причинна залежність, яка не описана концепцією? Якщо друге, то чи ця залежність описується саме «імперським слідом», а не іншими явищами?

Отже, результати дослідження були дещо несподіваними. Лекторка зазначила, що «цінності, моделі поведінки утворюють структури довгої тривалості». Лишається відкритим питання, яке намагалася обговорити аудиторія: чи можливо відійти від імперіалізму? Наскільки відкритий «коридор можливостей» для України?

На ці питання, вочевидь, в українських реаліях доведеться давати відповіді не лише теоретично.

Христина Савчук, спеціально для часопису «СВОЄ»