Соціологія: оскарження Просвітництва (фрагмент 1-го розділу)

До уваги пропонуємо фрагмент із книги Володимира Шелухіна “Точка розходження: соціологія та економіка у тіні своїх витоків” (2023).

Чому спроба оновити соціологічну теорію за рахунок економічної викликала наприкінці ХХ ст. значний спротив у фахових колах? Чому сучасні спроби альтернативного оновлення, такі ж проблемні, як і попередня – здійснена у рамках теорії раціонального вибору (ТРВ)? Соціологія та економіка зорієнтовані на відмінні епістемологічні принципи, коріння яких суттєво далі дисциплінарного періоду історії обох наук. У книзі проблематизований зв’язок соціології та Просвітництва й проаналізовані романтичні витоки соціологічного теоретизування. Автор доводить, що розходження між соціологією та економікою лише на позір методологічні, а в змісті й далі продовжують епістемологічну полеміку між просвітницьким та романтичним поглядом на соціальну реальність. Реакція на привнесення економічних пояснень у соціологію – т. з. «аналітична соціологія», пориває із фундаментальними підставами своєї дисципліни не менше за ТРВ. Чи знайдеться у цьому місце для орієнтирів, сформованих романтичними інтелектуальними стимулами? Соціологія дрейфує у сторону механіцизму, альтернативою якому була останні двісті років. Додатково до книги включені авторський есей про принципи роботи із теоретичними текстами («критична поетика» соціології) та перші українські переклади праць Дж. С. Колмена та Нобелівського лауреата з економіки Дж. Стіґлера, що прояснюють зміст «економічного імперіалізму» у соціально-поведінкових науках. Для соціологів, економістів, політологів, які зацікавлені пізнавальними підставами своїх наук, а також істориків ідей та філософів-епістемологів.    

У фрагменті першого розділу автор переосмислює ключовий сюжет в історії соціології – її просвітницьку ґенезу й доводить, всупереч класичному погляду, що постання соціології було тісно пов’язано із романтизмом.

Сальватор Бабонес: «У сучасному світі такої речі як незалежність просто не існує»

Пропонуємо вашій увазі розгорнуте інтерв’ю з американським соціологом і світ-системним теоретиком, очільником світ-системної секції Американської соціологічної асоціації у 2012-2013 роках, професором Сіднейського університету Сальватором Бабонесом. В 2003 році проф. Бабонес здобув PhD із соціології в Університеті Джона Гопкінса, згодом викладав соціологію в університеті Пітсбурга. З 2008 року працює в Австралії. У 2015 році був запрошеним лектором в Наньянському технологічному університеті (Сінгапур) і гостьовим дослідником в академії Сініка в Тайбеї (Тайвань).

Наш співрозмовник є постійним дописувачем низки аналітичних порталів, зокрема The National Interest, Foreign Policy, The Spectator, Foreign Affairs, Al Jazeera English, Truthout та ін. Автор низки книжок, зокрема “The International Structure of Income: Its Implications for Economic Growth” (2009), “Methods for Quantitative Macro-Comparative Research” (2014), “American Tianxia: Chinese Money, American Power, and the End of History” (2017), “The New Authoritarianism: Trump, Populism, and the Tyranny of Experts” (2018). Остання книга у 2018 році здобула відзнаку The Wall Street Journal як найкраща книга про політику.

Проф. Бабонес є представником нової хвилі світ-системних теоретиків і докладає чимало зусиль для переосмислення цієї дослідницької перспективи. Зокрема він проблематизує статус історичного матеріалізму як ключового теоретичного ресурсу світ-системного аналізу, говорить про становлення нового формату існування світ-системи (перехід від світ-економіки до світ-політії), а також прогнозує зміцнення американської гегемонії у XXI столітті.

Розмова відбулася в листопаді 2016 року в Києві.

Для початку я хотів би поставити дещо загальне запитання. Як почуває себе професор соціології зі світ-системним бекграундом, працюючи в Австралії?

Насправді дуже самотньо… Світ-системна перспектива є доволі поширеною серед учених зі Сполучених Штатів та континентальної Європи, але їй майже не вдалося проникнути у традиційний англійський світ. В Сполученому Королівстві чи Австралії надзвичайно мало людей послуговуються схожими підходами. Тому інколи мені здається, що в Австралії я один такий (посміхається). Але це стосується не тільки Австралії, англійська традиція загалом не має яскравих зразків порівняльної соціології. Безвідносно, чи є ці люди світ-системниками, дослідниками глобалізації й світового суспільства, або ж кимось іще, хто має справу із порівнянням глобальних історичних трендів – усі вони є рідкими гостями у австралійській та англійській соціології.

Іван Селені: Потрійна криза соціології

Іван Селені (нар. 1938) – угорсько-американський соціолог, почесний професор та декан факультету соціальних наук Нью-Йоркського університету в Абу-Дабі. Автор спеціалізується на проблематиці глобальних нерівностей, постсоціалістичних трансформацій в країнах Східної Європи та проблемах сучасного капіталізму.

Текст публікується з дозволу автора[1]

Елвін Гоулднер опублікував «Прийдешню кризу західної соціології» рівно 45 років тому, у 1970. Як і більшість великих теорій, вона була совою Мінерви, що прийшла із сутінками. Гоулднер передбачав падіння парсоніанського (квазі-)позитивістського функціоналізму та піднесення більш рефлексивної соціології. Справді, після 1970 року парсоніанство вмерло, й соціологія вступила у свою найбільш хвилюючу епоху.

Здравствуйте! Вы верите во Множественную реальность?

«Так вот, бывают пироги с начинкой из курятины, кроликов, перепелок… Существуют и миры один рядом с другим, один внутри другого. Да, но мать умела слоить тесто по немецкому рецепту, промазывала тертыми фруктами и ягодами, в другую прослойку клала масло, сахар и гвоздику. Делала мать и блинники, прокладывая то ветчиной, то крутыми яйцами, то овощами. Поэтому Роберту вообразился мир в виде огромного противня, на котором одновременно готовилось много историй, не исключено, что с одними и теми же персонажами, хотя каждая со своим временем. И поскольку внутри блинника яичная прослойка не знает, как там печется этажом выше другая яичная или ветчинная, так в одном слое мира один Роберт не знает, что поделывает другой Роберт в другом слое».

У. Эко, «Остров Накануне»

Що вміє соціологія, але не робить Буравой?

ДВІ «ПУБЛІЧНИХ СОЦІОЛОГІЇ»

Свого часу Вальтер Беньямін писав у відомому есе, що на противагу естетизації політики необхідно політизувати мистецтво. Ця інверсія може здаватися дещо темною і не до кінця зрозумілою, але вона схоплює у собі важливу теоретичну інтуїцію: у пошуках зв’язку між двома царинами слід враховувати також і напрямок, в якому цей зв’язок вибудовується. Інакше ми ризикуємо міряти одним мірилом Лені Ріфеншталь та французьких авангардистів. Ця стаття не про зв’язок мистецтва й політики, а про соціологію у її відношенні до публічного. Але ми все ж скористаємося наведеним вище розрізненням для того, щоб означити два альтернативні способи тлумачити це словосполучення – «публічна соціологія». Залежно від того, на якому з двох слів ми наголосимо, матимемо два принципово різних проекти. Ключове питання тут: у якому напрямку здійснюватиметься інтервенція? Соціологія розширюватиме власну публіку чи публіка (або т. зв. «громадянське суспільство») опанує та інструменталізує соціологію? Зазначу, що перше формулювання видається мені куди більш привабливим і справедливим стосовно нашої науки, ніж друге.

Чому не варто мислити соціальні факти як речі

«Втім, усе, що створюється в царині методу має лише тимчасовий характер, оскільки методи змінюються у міру розвитку науки»

«Ось це ми і попросимо читача не випускати із уваги. Нехай він постійно пам’ятає, що ті прийоми мислення, до яких він найбільше звик, є скоріше шкідливими, аніж сприятливими для наукових досліджень соціальних явищ»

— Е. Дюркгайм

Ми перебуваємо в умовах потужної інтелектуальної інерції, котра карає нас непорозумінням як тільки ми ступаємо за межі усталеного здорового глузду. Ще б пак! Щойно першокурсники всідаються у аудиторіях, їм одразу кортить дізнатися, що то за таємнича царина знання, в якій їм доведеться поратися наступні кілька років, якщо не все життя. І тоді їх зяючу порожнечу заповнюють всім відомими формулюваннями і визначеннями, котрі, тим не менш, залишають по собі пелену неясності. І не вірте тому, хто скаже вам, що ясність у цій справі настає швидко. По-перше – не швидко, а по-друге – не настає взагалі.