Редакційна колонка: “Легка нестерпність (тож)самості”

stanislav-kirkilewski-burn-the-witch-60-80cm-1600behance
(с) Stanislav Kirkilewski “Fils du cœur humain”

Соціології завжди бракувало інтелектуальних ресурсів, щоб сформулювати вичерпну концептуалізацію ідентичності. Повсякчас, коли використовують це поняття поряд з прикметниками «етнічна», «ґендерна» чи будь-яка інша, визначення самої ідентичності приймається на віру. Все, на що здатні соціологи – сказати, що тут і далі йдеться про ототожнення себе з певною практикою, групою чи будь-якою іншою сутністю. У цьому найширшому за історію часопису випуску, ми сягнемо ширшого кола ідей. Якщо зробити крок за межі поля соціології, виявляється, що проблема ідентичності приховує в собі ряд неймовірно захоплюючих і разом з тим заборонених для повсякденного розуму питань.

Відкриває випуск стаття-репортаж Олени Дядікової, де на прикладі конкурсу дослідницьких робіт розкриваються дилеми тожсамості соціології як науки і професії. Аналітика від Романа Кириченка розповість про ідентичності користувачів Твіттера з Криму й Донбасу в їх стосунку до інформаційного поля України та Росії. Володимир Шелухін здійснить археологічну розвідку в історію громадівського руху як ключового осередку становлення української модерної нації. Екскурс в історію європейського словника від Назарія Назарова покаже, як історично змінювалися критерії категоризації світу людьми Заходу. Іван Скорина розповість про парадокси соціального конструювання таких явищ як дитинство та педофілія. Аліна Хелашвілі, з опорою на книгу Н. Ґ. Канкліні, покаже як саме ми уявляємо собі «глобальний світ».  У своєму відгуку на текст Т. Г. Еріксена Анастасія Фітісова доведе, чому сміття є важливою філософською категорією. У рецензіях на ґрунтовні дослідження Сергія Плохія та Олексія Толочка ми стикнемося з деконструкцією нашого історичного минулого – від «Русі» літописів до «України-Русі» Грушевського. А те, як колективні уявлення про історію визначають нашу сучасність розповість у своєму огляді 5 книжок про «політику пам’яті» Артемій Плєханов.

Крім того, ви знайдете в часописі переклади чудових текстів незабутньої каліфорнійської трійки. Дона Гаравей повідає про наше хтонічне майбутнє в ктулуцені, Роджерс Брубейкер порівняє мову й релігію як ключові джерела плюралізму в сучасних ліберальних суспільствах, а Вілаянур Рамачандран розповість, що сьогодні думають про ідентичність нейробіологи. Читайте також продовження ексклюзивного інтерв’ю з Миколою Рябчуком та дві надзвичайно цікаві професійно-біографічні бесіди з українськими соціологинями Вікторією Середою та Оксаною Кузяків.

Приєднуйтеся до нас і пишіть СВОЄ.

РЕДКОЛЕГІЯ

Advertisements

Редакторська колонка: “Соціологія за межами університету”

12666422_991834967571169_1193033571_n
Джорджо де Кіріко “Таємничі ванни”

Говорячи про соціологію поза університетом, ми свідомо залишаємо відкритим питання про перелік місць, де вона існує або може існувати. Домівкою соціології, як і раніше, залишається саме академія, хоча й там постійно точаться дискусії щодо її дисциплінарної єдності та здатності соціологічних факультетів конкурувати за абітурієнтів з іншими соціально-гуманітарними напрямами. Однак нове число часопису «СВОЄ», що ви бачите перед собою, присвячене множинній топології соціологічного знання у поза-освітньому просторі. Continue reading “Редакторська колонка: “Соціологія за межами університету””

Редакторська колонка: “Яка публічна соціологія?”

2

У період підготовки цього номеру часопису мені довелося відвідати факультет соціології ХНУ ім. Каразіна. В одній із лекційних аудиторій на традиційному для шкільних класів місці, де розташовується державна символіка або портрет Тараса Шевченка, цього разу примітно висів близький до соціологічної авторитетності вислів. Не переказуючи дослівно, в ньому йшлося про обов’язок соціолога відстоювати власний незаанґажований погляд і, опираючись політичному тиску, боронити право говорити від імені наукового знання.

Здавалося б, правдива позиція, яка має цілком захистити соціологічне угіддя від зовнішніх впливів, накладаючи санкції на політичних перебіжчиків абощо. Однак замкнена таким чином соціологія не звільняється від своїх родових зв’язків із політикою, владою та іншими соціальними практиками (як тут не згадати хоча б «Систему позитивної політики» Огюста Конта?), а лише мовчазно витісняє їх у несвідоме.

Справа в тім, що, як і науковий проект вищезгаданого французького філософа, обрамлене над дошкою висловлювання, схоже, залишається у межах суб’єкт-об’єктної моделі наукового пізнання, котра ще з часів Просвітництва живиться буржуазним ідеологічним фантазмом звільненого від будь-яких соціальних детермінант чистого «суб’єкта», здатного осягнути «істинне об’єктивне» знання.

У зв’язку з цим головна тема цього випуску – «публічна соціологія» – є тим більш проблематичною. Адже такі категорії, як публіка, народ, публічне завжди передбачають безліч конкурентних визначень, що їм прагнуть надати різні часткові погляди політичного моменту. Тому класичне леніністське питання: «демократія для кого?» залишається корисним мірилом у соціологічних дискусіях стосовно наддетермінованості власної практики, і сьогодні ми також повинні постійно запитувати: «знання для чого?», «об’єктивне для кого?», «яка публіка?» і т. д.

Артемій Дейнека розпочинає номер критикою поширених уявлень щодо публічної соціології як інструменту громадянського суспільства. Анастасія Фітісова порівнює соціологічну спільноту з етнічною групою та наголошує, що завдання публічної соціології не в тому, щоб давати політичні поради: «як жити далі?», а в тому, щоб формулювати альтернативні наративи про світ і у такий спосіб «протікати» до здорового глузду не-соціологів. У статті Катерини Тягло йдеться про новітню соціологію «прямої дії» засобами театру, а у рецензії Євгенії Козловської – про потенціал демократичних перетворень засобами утопічного мислення. Із винахідливою критикою капіталізму, котрий неочікувано постає не під звичною маскою тотальної системи, а у формі тривожних емоційних наслідків, властивих капіталізмові як особливому режиму існування, ви можете ознайомитися у перекладі публічної лекції Брюно Латура. Стаття Романа Кириченка – приклад студентської рефлексії з приводу прийдешніх змін у навчальних планах. Інтерв’ю з Мариною Соболевською відкриває можливості мислити теоретичне знання інакше. Також ми публікуємо продовження інтерв’ю з випускником Утрехтського університету – Тимофієм Бріком.

Головний редаткор Михайло Слуквін