Соціологія: оскарження Просвітництва (фрагмент 1-го розділу)

До уваги пропонуємо фрагмент із книги Володимира Шелухіна “Точка розходження: соціологія та економіка у тіні своїх витоків” (2023).

Чому спроба оновити соціологічну теорію за рахунок економічної викликала наприкінці ХХ ст. значний спротив у фахових колах? Чому сучасні спроби альтернативного оновлення, такі ж проблемні, як і попередня – здійснена у рамках теорії раціонального вибору (ТРВ)? Соціологія та економіка зорієнтовані на відмінні епістемологічні принципи, коріння яких суттєво далі дисциплінарного періоду історії обох наук. У книзі проблематизований зв’язок соціології та Просвітництва й проаналізовані романтичні витоки соціологічного теоретизування. Автор доводить, що розходження між соціологією та економікою лише на позір методологічні, а в змісті й далі продовжують епістемологічну полеміку між просвітницьким та романтичним поглядом на соціальну реальність. Реакція на привнесення економічних пояснень у соціологію – т. з. «аналітична соціологія», пориває із фундаментальними підставами своєї дисципліни не менше за ТРВ. Чи знайдеться у цьому місце для орієнтирів, сформованих романтичними інтелектуальними стимулами? Соціологія дрейфує у сторону механіцизму, альтернативою якому була останні двісті років. Додатково до книги включені авторський есей про принципи роботи із теоретичними текстами («критична поетика» соціології) та перші українські переклади праць Дж. С. Колмена та Нобелівського лауреата з економіки Дж. Стіґлера, що прояснюють зміст «економічного імперіалізму» у соціально-поведінкових науках. Для соціологів, економістів, політологів, які зацікавлені пізнавальними підставами своїх наук, а також істориків ідей та філософів-епістемологів.    

У фрагменті першого розділу автор переосмислює ключовий сюжет в історії соціології – її просвітницьку ґенезу й доводить, всупереч класичному погляду, що постання соціології було тісно пов’язано із романтизмом.

Жага відчуження: до критичної поетики соціології

Ми настільки звикли співчувати людям, які змушені займатися тим, що їм відразливе, що вже й не помічаємо жаху, котрий нерідко прихований за щирою пристрастю до роботи близької та відповідної. Самоосмислення соціології здійснюється через різні форми аналізу власних категорій, понять, метафор, концепцій, засновків; через соціальну критику та епістемологію, соціологію соціології, історичну реконструкцію. Ті різні форми аналізу традиційно відштовхувалися від різних вимірів і підстав соціологічного мислення: академічної системи, в якій існує наука, понятійної логіки, в якій існує мова цієї науки, інтелектуальних традицій, у яких реалізується звичка бути науковцем. Сегментація рефлексивності врешті призвела до витіснення на рівень другорядного важливого засновку, а саме: соціологія є метамовою, а соціологічні компетенції є вмінням цієї мовою послуговуватися в най- ширшому сенсі.