Наприкінці минулого року я мав необережність виступити з ініціативою, аби кожен член редакції впродовж піврічного терміну написав блоґ на довільну тему для унезалежнення нашого сайту від друкованої версії журналу. Півріччя минуло й з відчуттям певної ніяковості мушу виконати взятий на себе обов’язок. Подвійно прострочений обов’язок. Не лише тому, що давно сплив час обіцянки (а це стосується всіх моїх колег), але й тому, що текст не був підготовлений до ЛГБТ-прайду, коли увага громадськості була прикута до дискусій про становище геїв, лесбійок, трансгендерів (ЛГБТ) в Україні. Прайд минув, ЗМІ змінили фокус, пристрасті попустило, тож є надія мобілізувати раціональну складову дискусії. Виховані на радянському принципі, який добре прижився і в пострадянське лихоліття: «порятунок потопельника справа рук самого потопельника», багато хто з нас переконаний, що питання гендерної дискримінації загалом і ЛГБТ, зокрема, тема – периферійна. Принаймні, якщо я не гей чи не лесбійка, то мене це не турбує. Так само, якщо я не маю «особливих потреб», не є людиною віком 60+, не є переселенцем із зони бойових дій, то можу дозволити собі ігнорувати цілу низку тем пов’язаних із соціальним виключенням (ексклюзією) – браком низки прав та інституційних можливостей, що забезпечують у широкому сенсі, інтегрованість індивіда чи групи до суспільних відносин. Цьому явищу протиставляють інклюзію (включення), коли наявні інституційні умови для залучення індивідів у груп до суспільних відносин, що сприяє соціальній згуртованості. Поняття інклюзивності набуло різноманітних конотацій й широко увійшло в соціально-науковий обіг, при тому зберегло основну змістовну підставу. Одна з найбільш широко обговорюваних в останні роки книг «Чому нації занепадають?» Дарона Аджемоґлу (Daron Acemoglu) та Джеймса Робінсона (James A. Robinson) (до речі, перекладена українською[1], хто ще не знає), ставить економічне процвітання у залежність від інклюзивних економічних і політичних інститутів. За Д. Аджемоґлу та Дж. Робінсоном, інститути мають створювати можливість якнайширшої участі в політичному та економічному житті й на багатьох прикладах вони доводять, що це і є ключем до процвітання. Автори про ЛГБТ нічого не пишуть, однак теза, що створення формальних/ неформальних інституційних бар’єрів для різної активності індивідів є чинником, який гальмує економічний розвиток – нам ще знадобиться.
Справді, за даними цьогорічного травневого опитування[2] Київського міжнародного інституту соціології, найбільше після війни, українців турбують рівень життя (59,9%, для порівняння у 2016 р. – 60,5%) та економічна ситуація в країні (46,7%, у 2016 р. – 45,9%). Тож я хотів би розглянути проблему дискримінації ЛГБТ в контексті двох останніх найбільш хвилюючих суспільних проблем. Намагатимусь максимально дистанціюватися від світоглядних вимірів цієї теми й зосередитися винятково на технологічній стороні питання. Тим більше, що виразно загострилася нерозв’язна апорія для багатьох ультраконсервативних кіл, виразники ідей яких наголошували на власній «проєвропейськості», котру їм доволі складно узгодити з імперативом толерантності прийнятим у ЄС. У нещодавній телевізійній дискусії, один ультраконсервативний спікер розв’язав цей Гордіїв вузол простим твердженням, мовляв, зовсім не тому, європейські країни розвинені, що в них поважають права ЛГБТ, що змусило згадати старий анекдот про більшовицький мітинг: «У душі я за пролетаріат, але жити хочу як буржуазія», перефразування якого могло би виглядати так: «У душі я гомофоб, але жити хочу, як «лібераст»».
Економічне зростання є наслідком складного взаємозв’язку інституційного контексту, хиткої кон’юнктури, індивідуальних і колективних виборів та цінностей. Толерантність – це не дивакувата забаганка пересичених європейців, а системна вимога сучасного ускладненого світу.
Коли ми обговорюємо дискримінацію та виключення ЛГБТ, йдеться не лише про «ставлення» до індивідів, себто соціально-психологічну установку, але й відповідний інституційний контекст, який живить її, сприяє її стійкості та відтворенню. І цей контекст має вихід на багато інших вимірів соціальної структури, які не завжди очевидні – довіра та спроможність індивідів до кооперації, засвоєння та використання знань і компетентностей (розвиток людського та соціального капіталів), що має прямий чи опосередкований влив на економічне процвітання. Опосередковують цей вплив прояви насильства та дискримінації: несправедливі затримання, арешти, катування, шантаж, побиття, звільнення з роботи, соціальне виключення та психологічний тиск.
Це може проявлятися як в інституціоналізованій формі (де існує та чи інша формально санкціонована законодавча база для переслідувань ЛГБТ, як у Росії, Ірані чи Кенії), або ж набувати більш прихованих виявів через побутові упередження та неформальні бар’єри. Однак останні також інституціоналізуються, скажімо, відкриті геї чи лесбійки (які є такими добровільно, або ж внаслідок аутинґу[3]) нерідко можуть займати нижчі професійні позиції, що не відповідають їхнім компетентностям, але кар’єрне просування ускладнене внаслідок панівних упереджень, рятуючись від яких вони також можуть включатися у неформальний сектор, чим сприятимуть відтворенню «тіньової економіки». З корпоративної точки зору, такий стан не лише ускладнює соціальну мобільність конкретного індивіда, але й створює перешкоди самим компаніям, які не в повній мірі можуть мобілізувати потенціал персоналу. У таких близьких до нас Польщі, Румунії, а також Естонії, Литві й Болгарії, кожен четвертий представник ЛГБТ-спільноти мав проблеми з пошуком роботи внаслідок гетеросекситських упереджень [Lee Badgett, Nezhad, Waaldijk, van der Meulen Rodgers, 2014: 23[4]]. Без толерантності розбудувати меритократію – неможливо, адже упередження, байдуже на чому базоване, завжди відволікатиме нашу увагу від професійних якостей працівника в бік чуток про його особисте життя.
Насилля може обмежувати економічну продуктивність індивідів не лише безпосередньо, коли отримані внаслідок тортур чи побиття травми виключають людину на деякий час із трудових відносин, але й опосередковано. І саме опосередкований вплив із структурної точки зору, є найбільш вагомим в аспекті зв’язку економічного розвитку та соціального включення. У соціології вже давно стало класичним твердження Джеймса С. Колмена (James S. Coleman) про вплив соціального капіталу – довіри, взаємних зобов’язань, очікувань, каналів інформації – всього того, що людина може винести із мереж зв’язків з іншими людьми, на людський – специфічних умінь, знань та інших якостей невід’ємних від особи носія. Найяскравіше цю залежність можна проілюструвати через освіту. Вибір школи – це вибір спільноти в якій дитина проводитиме значну частину свого часу в критично важливий період особистісного формування. Ідеться не лише про формальне засвоєння певного набору знань чи вмінь, але набуття комунікативних навичок, умінь триматися на публіці, знайомитися, домовлятися, створювати спільноти, включатися у вже існуючі. Вся ця «позакласна» мережа зв’язків (стосунки між вчителями та учнями, між самим учнями), яка прямо не стосується навчального процесу, справляє на його перебіг вагомий вплив. Припустимо, якщо вчитель витрачає чимало часу на те, аби вгамовувати проблемних учнів під час уроку, в нього лишається замало часу, аби власне займатися викладом матеріалу. Це впливає на якість навчального процесу, на загальну підготовку учнів, а також знижує компетентності вчителя.
За дослідженням 2013 р., дані з якого наводяться у згаданому мною вище звіті, у Болгарії, Чехії, Естонії, Литві, Польщі та Румунії від 83 до 95% представників ЛГБТ-спільноти зазнавали насмішок, утисків та різних форм принижень і насилля від однокласників, якщо були викриті чи запідозрені в «нетрадиційній» сексуальній орієнтації.
Дослідження, що проводилися в різних країнах світу безвідносно до культурного чи економічного контексту цих країн, стійко засвідчують негативний вплив булінґу (шкільного насилля) на успішність[5], позитивний на ризики девіантної поведінки (підліткова вагітність[6]) та проблеми зі здоров’ям, що в свою чергу шкодить розвитку людського капіталу тих, хто піддається насильству, тих, хто його здійснює, а також соціального капіталу в межах спільноти загалом, де це насилля відбувається, а отже закладає фундамент для майбутніх проблем: дискримінація та насилля знижує загальний обсяг людського капіталу, якість компетентностей, які мають розвиватися в школі. Конфлікти відволікають дітей від навчання й створюють непродуктивну атмосферу в класі. Чи зайве говорити, що булінґ в українських школах існує[7], хоча й внесок гетеросексистських упереджень у його відтворення лишається поки недослідженим.
Найважливіший висновок із багатьох досліджень полягає в тому, що брак толерантності до ЛГБТ у своїй інституціоналізованій формі (тобто, у відсутності правових гарантій захисту та інтеграції) справляє негативний вплив на економічний розвиток країни. Одне з найбільш ґрунтовних досліджень останніх років у цій царині, проведене колективом науковців із Інституту Вільямса при Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі, які співвідносили дані глобального індексу правового визнання гомосексуальної орієнтації (GILRHO)[8] із ВВП на душу населення, що оцінює економічний потенціал суспільства, та показниками індексу людського розвитку – виявили значущий зв’язок між цими змінними.
Рис. 1. Гарантії прав ЛГБ (за GILRHO) та ВВП на душу населення (2011 р.)
Джерело: [Lee Badgett, Nezhad, Waaldijk, van der Meulen Rodgers, 2014: 37]
Рис. 2. Гарантії прав трансгендерів (за TRI, 2012) та ВВП на душу населення (2011)
Джерело: [Lee Badgett, Nezhad, Waaldijk, van der Meulen Rodgers, 2014: 38]
Важливо наголосити, що цей зв’язок не лише значущий у сенсі кореляції, але й має причинну природу, що підтвердили результати регресійного аналізу при якому різною мірою включалися та виключалися інші змінні, які безумовно впливають на економічний розвиток, але не пов’язані з правами ЛГБТ (параметри якості моделі також роблять малоймовірною випадкову кореляцію, детальніше у [Lee Badgett, Nezhad, Waaldijk, van der Meulen Rodgers, 2014: 40-45]. Дослідники виявили, що один додатковий бал індексу GILRHO (тобто, +1 додаткове право для ЛГБТ), пов’язане із зростанням ВВП на душу населення в середньому на 1440 доларів США. Про можливі підстави цього причинного зв’язку вже згадувалося вище. Нездорова атмосфера в суспільстві (у школі, на робочому місці тощо) пов’язана із відтворенням упереджень і заохоченням дискримінації, сприяє зниженню якості людського капіталу, а також створює формальні та неформальні бар’єри, зокрема, в сфері економічних відносин. Тобто, перефразовуючи Д. Аджемоґлу та Дж. Робінсона, створює екстрактивні інституційні режими, які точно не сприятимуть економічному піднесенню.
Гарантії прав ЛГБТ є невід’ємною складовою загальних гарантій соціального включення, тобто тих громадянських практик, які гарантують в тому числі, інклюзивність політичних інститутів. Це просто конкретний випадок соціального включення як такого. І його брак справляє такий самий негативний вплив на економічне зростання, як і будь-які інші форми виключення.
До гарантій прав ЛГБТ уряду слід ставитися з технологічною простотою – далеко не все в царині економіки можна вирішувати шляхом впровадження формальних норм, законодавчими механізмами. Глобальна економічна кон’юнктура і пов’язана з нею макроекономічна стабільність, не можуть бути змінені волюнтаристські, на відміну від гарантій прав для яких спершу буде достатньо нормативного втручання держави. Тож чому б не зробити те, що в просторі нашої досяжності? Тим більше, що скажімо на відміну від Росії, Україна не може компенсувати брак інклюзивності сидінням на нафтогазовій голці. У нас відсутні відповідні ресурси. І на щастя, адже це мотивує зосередитися на людському потенціалі. Ми, в Україні, не можемо рішенням Верховної Ради змінити глобальну економічну кон’юнктуру, але цілком можемо запровадити правові гарантії включення для частини населення – ЛГБТ, зробивши наше суспільство більш інклюзивним. В якості заперечення єдине, що можуть назвати – це сенситивність питання. З цього приводу можна послатися на дослідження фахівців WVS (Світового дослідження цінностей), які вивчали ціннісні зміни у довготривалій перспективі: хоча вони мають виразний зв’язок зі зміною поколінь, в контексті сучасних культурних трансформацій, сприйняття гендерної рівності (зокрема, прийняття гомосексуальності) відбувається набагато швидше, ніж навіть секуляризація й постматеріалістичний зсув[9]. Урешті, за Р. Інґлегартом (Ronald F. Inglehart), концепція ціннісних змін якого сьогодні відома не лише соціологам, посилення економічної та фізичної безпеки в довгостроковій перспективі призводять до зсуву цінностей із матеріалістичних до постматеріалістичних, а в царині гендерних відносин – від норм орієнтованих на заохочення народжуваності[10] до норм індивідуального вибору.
Чи будемо ми простувати зі сторони цілеспрямованої інклюзії ЛГБТ-спільноти, чи зі сторони ціннісно нейтральної – наскільки це можливо – економічної політики, рано чи пізно питання про цю групу все одно постане. Але позаяк становище цієї спільноти може мати вплив на загальну динаміку розвитку, то навіщо відкладати?
Безумовно, суспільство потребує певної тяглості в культурному та ціннісному відношенні, що забезпечує такий нагальний зв’язок із минулим і робить адаптацію до соціальних змін менш травматичною і більш продуктивною, однак непереконливою виглядає думка, що таку тяглість може забезпечити лише вірність практикам насилля, виключення та пригнічення. Ненависть робить нас біднішими – буквально.
Примітки:
[1] Аджемоґлу Д., Робінсон Дж. А. Чому нації занепадають? Походження влади, багатства та бідності / пер. з англ.. О. Дем’янчука. – К.: Наш Формат, 2016. – 440 с.
[2] Які проблеми турбують українців? (прес-реліз КМІС)/ http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=702&page=1
[3] Примусове розкриття відомостей про приватне життя ЛГБТ-особи без її згоди.
[4] Тут і далі я посилатимусь на звіт із міжнародного порівняльного дослідження «Взаємозв’язок між ЛГБТ включенням та економічним розвитком: аналіз розвиткових економік» (2014), до якого включена також Україна: https://williamsinstitute.law.ucla.edu/wp-content/uploads/lgbt-inclusion-and-development-november-2014.pdf
[5] Читачі та читачки можуть самостійно знайти безліч публікацій із цієї проблематики, для контрасту вкажу лише приклади із зовсім різних континентів: дослідження в Гані/ http://ageconsearch.umn.edu/bitstream/205409/2/EER_draft%20aaea.pdf у Чилі/ http://repositorio.uchile.cl/bitstream/handle/2250/144308/Espinoza%20Rojas%20Sebasti%C3%A1n.pdf?sequence=1
[6] Це виявили дослідники у Данії/ http://ftp.iza.org/dp6718.pdf Це ж дослідження також виявило, що ті, хто практикує булінґ підданий вищій ймовірності бути втягнутим у злочинну діяльність в майбутньому.
[7] Про це – Савельєв Ю., Салата Т. Виключення та насильство: чи існує булінг в українській школі? // Наукові записки НаУКМА. – 2009. – Т. 97. – С. 71-75. Автори стверджують, що жертвами шкільного насилля може бути будь-яка дитина, але найчастіше це ті, хто «відрізняється чимсь від інших».
[8] Включає оцінку прав та захищеності ЛГБТ за вісьмома правовими параметрами: легальність добровільних гомосексуальних зв’язків між повнолітніми, рівність вікових обмежень для добровільних гомосексуальних та гетеросексуальних стосунків, наявність законодавчої заборони з дискримінації ЛГБТ на робочому місці та при наданні послуг, наявність будь-яких форм правового визнання незареєстрованих одностатевих партнерств, можливість укладення цивільного партнерства, можливість парного усиновлення/удочеріння для ЛГБТ, легальність одностатевих шлюбів. Наявність/ відсутність зазначених гарантій оцінюється за бальною шкалою в 1 бал – 1 параметр, де значення індексу коливається від 0 – максимальна нерівність і незахищеність (відсутність всіх із аналізованих прав), до 8 – максимальне значення рівності та захищеності. Для 18 з 39 аналізованих країн також використовували доступні дані за проектом “Transrespect versus Transphobia Worldwide” в межах якого розраховувався Transgender Rights Index, що оцінює захищеність трансгендерних людей і включає окремі параметри: законодавчо гарантові права зі зміни гендерної приналежності та імені, гарантії захисту від «злочинів на ґрунті ненависті» тощо (повний перелік змінних можна знайти на с. 32 звіту). У TRI кожен параметр оцінюється 1 чи 0,5, а сумарне значення індексу коливається від о до 15.
[9] Inglehart R., Ponarin E., Inglehart R. Cultural Change, Slow and Fast: The Distinctive Trajectory of Norms Governing Gender Equality and Sexual Orientation // Social Forces. 2017. – Vol. 95, №4.
[10] В оригіналі – “pro-fertility norms”.
Володимир Шелухін
Всеукраїнський соціологічний часопиc "СВОЄ" 