В очікуванні Колмена

Якось я довідався одну родинну історію з повоєнного дідового дитинства. Під суворим наглядом прабабусі, дід готувався до всіх уроків, але раз за разом зі школи приносив двійку. Як так траплялося – спантеличена родина не могла збагнути. Підготувався, що ретельно перевірено й все одно «2». Згодом, з’ясувалося, що в тій школі успішність була чинником провокування ненависті серед однокласників, які вчиняли насилля щодо всіх, хто бодай натяком якогось таланту чи працелюбності відрізнявся від маси здебільшого напівголодних, озлоблених і вже здичавілих дітей. Сталінська доба була просякнута насиллям: українське село ледь оговтувалося від чергового голодомору, тривала війна з УПА, ЗМІ істерично нагнітали ненависть та параною, переслідувалися митці (сумнозвісна «жданівщина»), а спецслужби вже готували сценарій боротьби з «космополітизмом» і викривали «підлабузників» Заходу. Краще вдягнений, з родини такого собі «радянського середнього класу», дід дратував однокласників й аби уникати безкінечних бійок, просто припинив відповідати незважаючи на готовність. Коли це з’ясувалося, його перевели до іншої школи – колишньої гімназії. І ситуація владналася.

Мине менше, ніж двадцять років і по той бік вже нерушимої «залізної завіси» з’явиться «Доповідь Колмена» – ключовий автор якої пояснив би, що відбувалося в школі мого діда через загальновідоме суспільствознавцям поняття «соціального капіталу». Минулого року у США саме відзначали 50-ліття появи цього фундаментального звіту на понад, ніж 700 сторінок, який постав унаслідок грандіозного дослідження понад 4000 державних шкіл, охопив майже 600000 учнів та близько 60000 вчителів (і це все у «докомп’ютерну» добу!). Розмах, який змусив стенфордську професорку Керолайн Гоксбі при згадці звіту, цитувати Екклезіяст, адже навіть в епоху “big data” – немає дослідження, яке б за обсягом емпіричної бази наближалося до колменівського. Звіт, який забив передостанній цвях у труну расової сегрегації, відкрив низку фундаментальних закономірностей в освітньому процесі, котрі сьогодні здаються сукупністю загальновідомих фактів, а тоді перевернули уявлення про освіту й спровокували рішучі дискусії про напрямки її реформування.

Олексій Шестаковський: «Необхідно долучатися до критичних змін у суспільстві»

Становище ЛГБТ-спільноти – не лише дражлива суспільна тема, але й складний об’єкт соціологічного дослідження. Виважена громадянська стратегія сприяння прав уразливих спільнот та державна політика у цій царині потребують ґрунтовного академічного супроводу, якого однак, бракує в Україні. Яка соціальна природа гомофобії та чи є якісь специфічно українські її особливості? Чи аж такий однозначний вплив релігійності на установки стосовно ЛГБТ? Всі ці питання потребую розгляду в ширшому контексті аналізу соціальних змін в Україні. Олексій Шестаковський – кандидат соціологічних наук, був науковим співробітником Інституту економіки та прогнозування НАН України, консультантом Інституту соціальних досліджень імені О. Яременка, співпрацював у низці громадських проектів, його тексти публікували інтернет-видання «Українська правда», «НВ» тощо. Наразі він незалежний дослідник, у червні 2017 року на конференції «Мультикультурність. Гендер. Ідентичність: квір-дослідження на пострадянському просторі», яка відбулася на факультеті соціології Київського університету, представив результати дослідження «Післяреволюційна Україна: толерантність чи ухил вправо?», де торкнувся тематики гетеросексистських упереджень в сучасній Україні. Про це дослідження він розповів для часопису «СВОЄ».

У своїй доповіді Ви зауважили, що чинники, котрі обумовлюють гетеросексистські упередження в Україні та на Заході доволі подібні, однак є певні особливості. Скажіть що вирізняє упередження в Україні?

Наприклад, вплив віку в Україні є досить лінійним. Чим старшим був респондент, тим вища в середньому була упередженість. Тобто не було такого, що спочатку упередженість підвищується, потім знижується чи навпаки, хоча є публікації (наприклад, американські), де фіксувалося. Інша цікава річ вийшла з релігією. Релігійність я виділив за допомогою двох змінних: наскільки людина сама вважає себе релігійною та як часто вона ходить до церкви. Цікаво те, що вплив релігійності опосередковується тим, що називається «авторитарною установкою». Це не якийсь, як вважали давно, «тип особистості» чи характеру. Тепер це радше вважається окремим когнітивним стилем.

Інклюзивне суспільство та економічне зростання, або чому дискримінація ЛГБТ шкодить усім?

Наприкінці минулого року я мав необережність виступити з ініціативою, аби кожен член редакції впродовж піврічного терміну написав блоґ на довільну тему для унезалежнення нашого сайту від друкованої версії журналу. Півріччя минуло й з відчуттям певної ніяковості мушу виконати взятий на себе обов’язок. Подвійно прострочений обов’язок. Не лише тому, що давно сплив час обіцянки (а це стосується всіх моїх колег), але й тому, що текст не був підготовлений до ЛГБТ-прайду, коли увага громадськості була прикута до дискусій про становище геїв, лесбійок, трансгендерів (ЛГБТ) в Україні. Прайд минув, ЗМІ змінили фокус, пристрасті попустило, тож є надія мобілізувати раціональну складову дискусії. Виховані на радянському принципі, який добре прижився і в пострадянське лихоліття: «порятунок потопельника справа рук самого потопельника», багато хто з нас переконаний, що питання гендерної дискримінації загалом і ЛГБТ, зокрема, тема – периферійна. Принаймні, якщо я не гей чи не лесбійка, то мене це не турбує. Так само, якщо я не маю «особливих потреб», не є людиною віком 60+, не є переселенцем із зони бойових дій, то можу дозволити собі ігнорувати цілу низку тем пов’язаних із соціальним виключенням (ексклюзією) – браком низки прав та інституційних можливостей, що забезпечують у широкому сенсі, інтегрованість індивіда чи групи до суспільних відносин. Цьому явищу протиставляють інклюзію (включення), коли наявні інституційні умови для залучення індивідів у груп до суспільних відносин, що сприяє соціальній згуртованості. Поняття інклюзивності набуло різноманітних конотацій й широко увійшло в соціально-науковий обіг, при тому зберегло основну змістовну підставу. Одна з найбільш широко обговорюваних в останні роки книг «Чому нації занепадають?» Дарона Аджемоґлу (Daron Acemoglu) та Джеймса Робінсона (James A. Robinson) (до речі, перекладена українською[1], хто ще не знає), ставить економічне процвітання у залежність від інклюзивних економічних і політичних інститутів. За Д. Аджемоґлу та Дж. Робінсоном, інститути мають створювати можливість якнайширшої участі в політичному та економічному житті й на багатьох прикладах вони доводять, що це і є ключем до процвітання. Автори про ЛГБТ нічого не пишуть, однак теза, що створення формальних/ неформальних інституційних бар’єрів для різної активності індивідів є чинником, який гальмує економічний розвиток – нам ще знадобиться.

Справді, за даними цьогорічного травневого опитування[2] Київського міжнародного інституту соціології, найбільше після війни, українців турбують рівень життя (59,9%, для порівняння у 2016 р. – 60,5%) та економічна ситуація в країні (46,7%, у 2016 р. – 45,9%). Тож я хотів би розглянути проблему дискримінації ЛГБТ в контексті двох останніх найбільш хвилюючих суспільних проблем. Намагатимусь максимально дистанціюватися від світоглядних вимірів цієї теми й зосередитися винятково на технологічній стороні питання. Тим більше, що виразно загострилася нерозв’язна апорія для багатьох ультраконсервативних кіл, виразники ідей яких наголошували на власній «проєвропейськості», котру їм доволі складно узгодити з імперативом толерантності прийнятим у ЄС. У нещодавній телевізійній дискусії, один ультраконсервативний спікер розв’язав цей Гордіїв вузол простим твердженням, мовляв, зовсім не тому, європейські країни розвинені, що в них поважають права ЛГБТ, що змусило згадати старий анекдот про більшовицький мітинг: «У душі я за пролетаріат, але жити хочу як буржуазія», перефразування якого могло би виглядати так: «У душі я гомофоб, але жити хочу, як «лібераст»».

Економічне зростання є наслідком складного взаємозв’язку інституційного контексту, хиткої кон’юнктури, індивідуальних і колективних виборів та цінностей. Толерантність – це не дивакувата забаганка пересичених європейців, а системна вимога сучасного ускладненого світу.

Коли ми обговорюємо дискримінацію та виключення ЛГБТ, йдеться не лише про «ставлення» до індивідів, себто соціально-психологічну установку, але й відповідний інституційний контекст, який живить її, сприяє її стійкості та відтворенню. І цей контекст має вихід на багато інших вимірів соціальної структури, які не завжди очевидні – довіра та спроможність індивідів до кооперації, засвоєння та використання знань і компетентностей (розвиток людського та соціального капіталів), що має прямий чи опосередкований влив на економічне процвітання. Опосередковують цей вплив прояви насильства та дискримінації: несправедливі затримання, арешти, катування, шантаж, побиття, звільнення з роботи, соціальне виключення та психологічний тиск.

Це може проявлятися як в інституціоналізованій формі (де існує та чи інша формально санкціонована законодавча база для переслідувань ЛГБТ, як у Росії, Ірані чи Кенії), або ж набувати більш прихованих виявів через побутові упередження та неформальні бар’єри. Однак останні також інституціоналізуються, скажімо, відкриті геї чи лесбійки (які є такими добровільно, або ж внаслідок аутинґу[3]) нерідко можуть займати нижчі професійні позиції, що не відповідають їхнім компетентностям, але кар’єрне просування ускладнене внаслідок панівних упереджень, рятуючись від яких вони також можуть включатися у неформальний сектор, чим сприятимуть відтворенню «тіньової економіки». З корпоративної точки зору, такий стан не лише ускладнює соціальну мобільність конкретного індивіда, але й створює перешкоди самим компаніям, які не в повній мірі можуть мобілізувати потенціал персоналу. У таких близьких до нас Польщі, Румунії, а також Естонії, Литві й Болгарії, кожен четвертий представник ЛГБТ-спільноти мав проблеми з пошуком роботи внаслідок гетеросекситських упереджень [Lee Badgett, Nezhad, Waaldijk, van der Meulen Rodgers, 2014: 23[4]]. Без толерантності розбудувати меритократію – неможливо, адже упередження, байдуже на чому базоване, завжди відволікатиме нашу увагу від професійних якостей працівника в бік чуток про його особисте життя.

Насилля може обмежувати економічну продуктивність індивідів не лише безпосередньо, коли отримані внаслідок тортур чи побиття травми виключають людину на деякий час із трудових відносин, але й опосередковано. І саме опосередкований вплив із структурної точки зору, є найбільш вагомим в аспекті зв’язку економічного розвитку та соціального включення. У соціології вже давно стало класичним твердження Джеймса С. Колмена (James S. Coleman) про вплив соціального капіталу – довіри, взаємних зобов’язань, очікувань, каналів інформації – всього того, що людина може винести із мереж зв’язків з іншими людьми, на людський – специфічних умінь, знань та інших якостей невід’ємних від особи носія. Найяскравіше цю залежність можна проілюструвати через освіту. Вибір школи – це вибір спільноти в якій дитина проводитиме значну частину свого часу в критично важливий період особистісного формування. Ідеться не лише про формальне засвоєння певного набору знань чи вмінь, але набуття комунікативних навичок, умінь триматися на публіці, знайомитися, домовлятися, створювати спільноти, включатися у вже існуючі. Вся ця «позакласна» мережа зв’язків (стосунки між вчителями та учнями, між самим учнями), яка прямо не стосується навчального процесу, справляє на його перебіг вагомий вплив. Припустимо, якщо вчитель витрачає чимало часу на те, аби вгамовувати проблемних учнів під час уроку, в нього лишається замало часу, аби власне займатися викладом матеріалу. Це впливає на якість навчального процесу, на загальну підготовку учнів, а також знижує компетентності вчителя.

За дослідженням 2013 р., дані з якого наводяться у згаданому мною вище звіті, у Болгарії, Чехії, Естонії, Литві, Польщі та Румунії від 83 до 95% представників ЛГБТ-спільноти зазнавали насмішок, утисків та різних форм принижень і насилля від однокласників, якщо були викриті чи запідозрені в «нетрадиційній» сексуальній орієнтації.

Дослідження, що проводилися в різних країнах світу безвідносно до культурного чи економічного контексту цих країн, стійко засвідчують негативний вплив булінґу (шкільного насилля) на успішність[5], позитивний на ризики девіантної поведінки (підліткова вагітність[6]) та проблеми зі здоров’ям, що в свою чергу шкодить розвитку людського капіталу тих, хто піддається насильству, тих, хто його здійснює, а також соціального капіталу в межах спільноти загалом, де це насилля відбувається, а отже закладає фундамент для майбутніх проблем: дискримінація та насилля знижує загальний обсяг людського капіталу, якість компетентностей, які мають розвиватися в школі. Конфлікти відволікають дітей від навчання й створюють непродуктивну атмосферу в класі. Чи зайве говорити, що булінґ в українських школах існує[7], хоча й внесок гетеросексистських упереджень у його відтворення лишається поки недослідженим.

Найважливіший висновок із багатьох досліджень полягає в тому, що брак толерантності до ЛГБТ у своїй інституціоналізованій формі (тобто, у відсутності правових гарантій захисту та інтеграції) справляє негативний вплив на економічний розвиток країни. Одне з найбільш ґрунтовних досліджень останніх років у цій царині, проведене колективом науковців із Інституту Вільямса при Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі, які співвідносили дані глобального індексу правового визнання гомосексуальної орієнтації (GILRHO)[8] із ВВП на душу населення, що оцінює економічний потенціал суспільства, та показниками індексу людського розвитку – виявили значущий зв’язок між цими змінними.

Рис. 1. Гарантії прав ЛГБ (за GILRHO) та ВВП на душу населення (2011 р.)

 

 Джерело: [Lee Badgett, Nezhad, Waaldijk, van der Meulen Rodgers, 2014: 37]

 

Рис. 2. Гарантії прав трансгендерів (за TRI, 2012) та ВВП на душу населення (2011)

Джерело: [Lee Badgett, Nezhad, Waaldijk, van der Meulen Rodgers, 2014: 38]

Важливо наголосити, що цей зв’язок не лише значущий у сенсі кореляції, але й має причинну природу, що підтвердили результати регресійного аналізу при якому різною мірою включалися та виключалися інші змінні, які безумовно впливають на економічний розвиток, але не пов’язані з правами ЛГБТ (параметри якості моделі також роблять малоймовірною випадкову кореляцію, детальніше у [Lee Badgett, Nezhad, Waaldijk, van der Meulen Rodgers, 2014: 40-45]. Дослідники виявили, що один додатковий бал індексу GILRHO (тобто, +1 додаткове право для ЛГБТ), пов’язане із зростанням ВВП на душу населення в середньому на 1440 доларів США. Про можливі підстави цього причинного зв’язку вже згадувалося вище. Нездорова атмосфера в суспільстві (у школі, на робочому місці тощо) пов’язана із відтворенням упереджень і заохоченням дискримінації, сприяє зниженню якості людського капіталу, а також створює формальні та неформальні бар’єри, зокрема, в сфері економічних відносин. Тобто, перефразовуючи Д. Аджемоґлу та Дж. Робінсона, створює екстрактивні інституційні режими, які точно не сприятимуть економічному піднесенню.

Гарантії прав ЛГБТ є невід’ємною складовою загальних гарантій соціального включення, тобто тих громадянських практик, які гарантують в тому числі, інклюзивність політичних інститутів. Це просто конкретний випадок соціального включення як такого. І його брак справляє такий самий негативний вплив на економічне зростання, як і будь-які інші форми виключення.

До гарантій прав ЛГБТ уряду слід ставитися з технологічною простотою – далеко не все в царині економіки можна вирішувати шляхом впровадження формальних норм, законодавчими механізмами. Глобальна економічна кон’юнктура і пов’язана з нею макроекономічна стабільність, не можуть бути змінені волюнтаристські, на відміну від гарантій прав для яких спершу буде достатньо нормативного втручання держави. Тож чому б не зробити те, що в просторі нашої досяжності? Тим більше, що скажімо на відміну від Росії, Україна не може компенсувати брак інклюзивності сидінням на нафтогазовій голці. У нас відсутні відповідні ресурси. І на щастя, адже це мотивує зосередитися на людському потенціалі. Ми, в Україні, не можемо рішенням Верховної Ради змінити глобальну економічну кон’юнктуру, але цілком можемо запровадити правові гарантії включення для частини населення – ЛГБТ, зробивши наше суспільство більш інклюзивним. В якості заперечення єдине, що можуть назвати – це сенситивність питання. З цього приводу можна послатися на дослідження фахівців WVS (Світового дослідження цінностей), які вивчали ціннісні зміни у довготривалій перспективі: хоча вони мають виразний зв’язок зі зміною поколінь, в контексті сучасних культурних трансформацій, сприйняття гендерної рівності (зокрема, прийняття гомосексуальності) відбувається набагато швидше, ніж навіть секуляризація й постматеріалістичний зсув[9]. Урешті, за Р. Інґлегартом (Ronald F. Inglehart), концепція ціннісних змін якого сьогодні відома не лише соціологам, посилення економічної та фізичної безпеки в довгостроковій перспективі призводять до зсуву цінностей із матеріалістичних до постматеріалістичних, а в царині гендерних відносин – від норм орієнтованих на заохочення народжуваності[10] до норм індивідуального вибору.

Чи будемо ми простувати зі сторони цілеспрямованої інклюзії ЛГБТ-спільноти, чи зі сторони ціннісно нейтральної – наскільки це можливо – економічної політики, рано чи пізно питання про цю групу все одно постане. Але позаяк становище цієї спільноти може мати вплив на загальну динаміку розвитку, то навіщо відкладати?

Безумовно, суспільство потребує певної тяглості в культурному та ціннісному відношенні, що забезпечує такий нагальний зв’язок із минулим і робить адаптацію до соціальних змін менш травматичною і більш продуктивною, однак непереконливою виглядає думка, що таку тяглість може забезпечити лише вірність практикам насилля, виключення та пригнічення. Ненависть робить нас біднішими – буквально.

Примітки:

[1] Аджемоґлу Д., Робінсон Дж. А. Чому нації занепадають? Походження влади, багатства та бідності / пер. з англ.. О. Дем’янчука. – К.: Наш Формат, 2016. – 440 с.

[2] Які проблеми турбують українців? (прес-реліз КМІС)/ http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=702&page=1

[3] Примусове розкриття відомостей про приватне життя ЛГБТ-особи без її згоди.

[4] Тут і далі я посилатимусь на звіт із міжнародного порівняльного дослідження «Взаємозв’язок між ЛГБТ включенням та економічним розвитком: аналіз розвиткових економік» (2014), до якого включена також Україна:  https://williamsinstitute.law.ucla.edu/wp-content/uploads/lgbt-inclusion-and-development-november-2014.pdf

[5] Читачі та читачки можуть самостійно знайти безліч публікацій із цієї проблематики, для контрасту вкажу лише приклади із зовсім різних континентів: дослідження в Гані/ http://ageconsearch.umn.edu/bitstream/205409/2/EER_draft%20aaea.pdf у Чилі/ http://repositorio.uchile.cl/bitstream/handle/2250/144308/Espinoza%20Rojas%20Sebasti%C3%A1n.pdf?sequence=1

[6] Це виявили дослідники у Данії/ http://ftp.iza.org/dp6718.pdf Це ж дослідження також виявило, що ті, хто практикує булінґ підданий вищій ймовірності бути втягнутим у злочинну діяльність в майбутньому.

[7] Про це – Савельєв Ю., Салата Т. Виключення та насильство: чи існує булінг в українській школі? // Наукові записки НаУКМА. – 2009. – Т. 97. – С. 71-75. Автори стверджують, що жертвами шкільного насилля може бути будь-яка дитина, але найчастіше це ті, хто «відрізняється чимсь від інших».

[8] Включає оцінку прав та захищеності ЛГБТ за вісьмома правовими параметрами: легальність добровільних гомосексуальних зв’язків між повнолітніми, рівність вікових обмежень для добровільних гомосексуальних та гетеросексуальних стосунків, наявність законодавчої заборони з дискримінації ЛГБТ на робочому місці та при наданні послуг, наявність будь-яких форм правового визнання незареєстрованих одностатевих партнерств, можливість укладення цивільного партнерства, можливість парного усиновлення/удочеріння для ЛГБТ, легальність одностатевих шлюбів. Наявність/ відсутність зазначених гарантій оцінюється за бальною шкалою в 1 бал – 1 параметр, де значення індексу коливається від 0 – максимальна нерівність і незахищеність (відсутність всіх із аналізованих прав), до 8 – максимальне значення рівності та захищеності. Для 18 з 39 аналізованих країн також використовували доступні дані за проектом “Transrespect versus Transphobia Worldwide” в межах якого розраховувався Transgender Rights Index, що оцінює захищеність трансгендерних людей і включає окремі параметри: законодавчо гарантові права зі зміни гендерної приналежності та імені, гарантії захисту від «злочинів на ґрунті ненависті» тощо (повний перелік змінних можна знайти на с. 32 звіту). У TRI кожен параметр оцінюється 1 чи 0,5, а сумарне значення індексу коливається від о до 15.

[9] Inglehart R., Ponarin E., Inglehart R. Cultural Change, Slow and Fast: The Distinctive Trajectory of Norms Governing Gender Equality and Sexual Orientation // Social Forces. 2017. – Vol. 95, №4.

[10] В оригіналі – “pro-fertility norms”.

 

Володимир Шелухін

Дитина, дівчина та мавпа (Анімалістична метафорика у мові закоханих і у “дитячій мові”)

Багато речей у мові здаються нам самоочевидними. Наприклад, “носик” чайника, “ручка” дверей чи “вікно” браузера. Одними з таких самоочевидних тропів є порівняння закоханих із тваринами – “зайчики”, “котики”, “ведмедики” й інші тваринки та твариночки. Анімалістичні метафори у “дитячій мові”[1] також є самоочевидними: ми звикли, що “кролики” та “рибки” – це не лише коханці, а й діти, а також, звісно, домашні улюбленці.

9 кращих нових книг по R

У мережі можна знайти багато онлайн-курсів та довідників для тих, хто хоче освоїти мову статистичної обробки і візуалізації R. Однак проходженням подібних курсів вивчення мови не завершується і постає необхідність удосконалювати свої навики. Отже, час перейти до серйозної літератури з R – заглибитись у написання функцій, розібратися у алгоритмах машинного навчання, навчитись на найвищому рівні подавати проведений аналіз. Якщо ви хочете зробити саме це, то можемо вас привітати – ви перейшли за правильним лінком!

Мова R активно розвивається, щотижня виходять нові бібліотеки (їх появу можна відсідковувати на ресурсі r-bloggers.com), а також з’являється нова література.

Ми підготували підбірку найфундаментальніших книг, присвяченим R, які виходили в останні роки. Вони присвячені дуже різноманітним аспектам роботи у цьому середовищі.

1. Garrett Grolemun. Hands-On Programming with R

Книга присвячена основам програмуванням в R. Її автором є один із головних розробників компанії RStudio, яка є передовою в розвитку середовища R. Книга допоможе розібратися в основі написання функцій, у форматах даних, бібліотеках, циклах, об’єктах, притаманними R. Книга пояснює не тільки те, як писати базові програми, а і як зробити їх швидшими, придатними для масового використання.

2. Garrett Grolemund, Hadley Wickham. R for Data Science

Ця книга охоплює дуже широкий спектр роботи в R, що цілком збігається із спектром роботи соціолога, який займається аналізом соціальних даних. У книзі розказується про імпорт і очистку даних, маніпуляції над ними, їх візуалізацію, створення на їх основі моделей та представлення результатів аналізу. Головною специфікою цієї книги є акцент на роботі з набором пакетів tidyverse. До нього входять у першу чергу ggplot2 (для візуалізації даних), dplyr (для маніпулювання даними), tidyr (для очищення даних), readr (для імпорту даних), purrr (для функціонального програмування), tibble (робота з таблицями даних). Це дійсно найновіші інструменти для роботи з даними в R

3. Winston Chang. R Graphics Cookbook

Книга присвячена базовим аспектам візуалізації в R. Основна увага присвячена візуалізації в base R та ggplot2. У книзі описано те, як робити основні типи графіків (точкова, лінійна графіка, стовпчикові діаграми, гістограми та інше) та проводити маніпуляції із елементами графіки (міняти їх розміри, колір, робити власні теми). Великим плюсом книги є наявність маси прикладів коду для сторення візуалізацій.

4. Hadley Wickham. ggplot2 – Elegant graphics for data analysis.

Більш детально про візуалізацію в ggplot2 можна прочита в книзі автора цієї бібліотеки, СЕО RStudio Hadley Wickham. Принцип візуалізації в ggplot2 помітно відрізняється від того, що закладено в базовий R. Його головною ідеєю є нанесення елементів графіку та геометричних об’єктів графіки шарами, подібно до Photoshop.

5. Colin Gillespie, Robin Lovelace. Efficient R programming

У книзі розповидається про те, як зробити роботу коду на R ефективнішою. Проблема швидкості роботи коду в середовищі дуже актуальна, коли даних стає дуже багато. Сам R має схильність дуже сильно навантажувати в роботі оперативну пам’ять комп’ютера. Як уникнути цієї та інших проблем, пов’язаних із функціонуванням написаного коду, можна прочитати у цій книзі.

6. Max Kuhn. The caret Package

Ця книга присвячена основноній бібліотеці R, яка використовується для машинного навчання, зокрема для задач класифікації. Бібліотеці caret притаманний чудовий функціонал, що дозволяє поєднати препроцесинг даних, навчання моделі та її крос-валідацію в невеликому коді.

7. Hadley Wickham. Advanced R

Книга присвячена продвинутим аспектам програмування в R. Вона чудово підійде для тих людей, які хочуть поринути глибше в R і вивчати нові стратегії для вирішення різних проблем. Її читання буде корисним для тих, хто вже давно працює в R.

8. Yihui Xie. Dynamic Documents with R and knitr, Second Edition

R це не тільки робота зі статистичними даними та написання програм для їх обробки, це і створення продуктів, які презентують результати досліджень. Вже стало нормою подавати аналіз даних, зроблений в R через документи бібліотеки RMarkdown. У цій книзі розповідається про те, як робити інтерактивні сторінки (формату html) через бібліотеки knitr та RMarkdown.

9. Julia Silge and David Robinson. Welcome to Text Mining with R

Аналіз текстових масив – задача, з якою, мабуть стикався кожен соціолог. R пропонує свої інструменти для кількісної обробки тексових масивів. Компанія Rstudio пропонує свою альтернативу для аналізу текстових масивів через свій набір пакетів tidyverse. Виклад цієї концепції представлено у книзі.

Звісно, це не повний перелік нової літератури з R. Якщо хочете бути в курсі найновіших розробок і публікацій, то вам варто підписуватися на розсилки із блогів, зокрема на розсилку r-bloggers.com.

Успіхів!

Роман Кириченко

Кожне п’яте дослідження може містити сфабриковані дані

Джон Богенон, кореспондент журналу Science

Як часто інтерв’юери, котрі проводять опитування, частково чи повністю фабрикують дані? Деякі кричущі випадки шахрайства протягом кількох минулих років актуалізували це питання, але весь масштаб проблеми залишається нез’ясованим. Учора на зустрічі у Вашингтоні двоє відомих дослідників, Майкл Робінс та Нобл Куріакос, презентували статистичний тест для виявлення сфабрикованих відповідей в опитуваннях. Після застосування тесту до  більш ніж 1000 загальнодоступних комплектів даних із міжнародних досліджень, стала вимальовуватись тривожна картина: кожне п’яте дослідження не пройшло перевірки, виявивши високу ймовірність фальсифікацій.

Велика стіна

Олексій Шестаковський, кандидат соціологічних наук, незалежний експерт.

Найцікавішим у фільмі «Велика стіна» («The Great Wall») є зовсім не візуальний ряд, і не сюжет, неправдоподібний навіть за фентезійною міркою.

Найцікавішим є месидж про Китай і Захід у сучасному світі.

І я поки що не бачив рецензента, який би його вловив. Всі переважно вернуть носа через те, що фільм, умовно кажучи, не «Доктор Стрендж», і не «Володар Перснів». Що монстри не вражають, і взагалі, чому їх гранатами одразу не закидали, якщо мали порох?

Піднебесна і Захід сходяться разом і вимушені пліч-о-пліч долати не просто зло, а глобальний виклик людству.

При цьому диспозиції в них такі. Китай не просто виявляється потужною, розвиненою й казково багатою державою, порівняно з якою на західних околицях Євразії – живуть роз’єднані голодранці. До речі, більшу частину писаної історії десь так і було.

Китай є осередком справжньої культури й справжніх цінностей. У фільмі вони зводяться до конфуціанського почуття обов’язку перед іншими й батьківщиною, і довіри, яка на цьому базується.

Натомість голозаді європейці краще за китайців тільки воюють, вони більш відчайдушні й винахідливі (магніт і гарпун). А ще вони більш жадібні (хто сказав «капіталізм»?).

Зрозуміло, в сьогоднішньому контексті йдеться не тільки й не стільки про Європу, як про США, її наступника як світової надпотуги.

Однакові кіномонстри, яким протистоять об’єднані сили Сходу й Заходу, також прямолінійно поіменовані наслідками безкінечної жадоби. Чим не безликі економічні сили, викликані до життя суспільством модерну, і які призвели до системної кризи всього світоустрою?

Подолати їх можливо, тільки якщо об’єднати войовничість і винахідливість Заходу разом із довірою й цінностями китайців. Коли перше поставити на службу другому.

Причому, егоїстична, корислива Європа, уособлена Вільямом Метт-Деймоном, мала прозріти й змінитися – наскільки це дозволяла картонність персонажу. Зверніть увагу, що Китай в особі генерала Лінь загалом не змінився по ходу фільму. І всі мають зрозуміти, що «ми не такі різні, як може здаватися спочатку».

Якщо коротко.

Чжан Їмоу від імені Китаю каже, мовляв, світ у великій кризі через ті сили, що їх всі ми, але головним чином ви, Захід, викликали. Їх поодинці розрулити не можна, лише разом. Але для цього потрібно припасти до нашої китайської культури, яка, взагалі-то кажучи, завжди була мудрішою й давнішою. Потрібно бути разом, і пройнятися нашими цінностями, без цього нам не уникнути катастрофи, розумієте?

Але Захід (а також його крайній схід) не те, що не погодився. Він взагалі не зрозумів зміст, а лише про форму торочить. Не ходять в масові кінозали за притчами, які вимагають знання історичної перспективи.

Не пройняло рудих варварів. Ставлять 5/10 у рецензіях, ще й торгівельні обмеження вводити хочуть.

 

Пітер Кауфман: «Кохання – це соціальне явище»

Коли я був маленьким, у моїх батьків була книга, котру я постійно гортав, що називалася «Кохання – це йти, тримаючись за руки». Книга була написана ілюстратором журналу «Peanuts» Чарльзом Шульцом, і на кожній сторінці була картинка з Чарлі Брауном, Снупі, Люсі й багатьма іншими, хто розповідав, що таке кохання: «Кохання – це коли не хочеш казати прощавай», «Кохання – це гуляти разом під дощем», «Кохання – це дати йому перемогти, знаючи що ти могла б бути першою», «Кохання – це цілий світ» (зважте, що йдеться про 60-ті роки!). Хоча я і не зазирав у ту книгу вже багато років, я абсолютно переконаний, що там не було сторінки, де говорилося б, що кохання – це соціальне явище.

Редакційна колонка: “Легка нестерпність (тож)самості”

(с) Stanislav Kirkilewski “Fils du cœur humain”

Соціології завжди бракувало інтелектуальних ресурсів, щоб сформулювати вичерпну концептуалізацію ідентичності. Повсякчас, коли використовують це поняття поряд з прикметниками «етнічна», «ґендерна» чи будь-яка інша, визначення самої ідентичності приймається на віру. Все, на що здатні соціологи – сказати, що тут і далі йдеться про ототожнення себе з певною практикою, групою чи будь-якою іншою сутністю. У цьому найширшому за історію часопису випуску, ми сягнемо ширшого кола ідей. Якщо зробити крок за межі поля соціології, виявляється, що проблема ідентичності приховує в собі ряд неймовірно захоплюючих і разом з тим заборонених для повсякденного розуму питань.

Відкриває випуск стаття-репортаж Олени Дядікової, де на прикладі конкурсу дослідницьких робіт розкриваються дилеми тожсамості соціології як науки і професії. Аналітика від Романа Кириченка розповість про ідентичності користувачів Твіттера з Криму й Донбасу в їх стосунку до інформаційного поля України та Росії. Володимир Шелухін здійснить археологічну розвідку в історію громадівського руху як ключового осередку становлення української модерної нації. Екскурс в історію європейського словника від Назарія Назарова покаже, як історично змінювалися критерії категоризації світу людьми Заходу. Іван Скорина розповість про парадокси соціального конструювання таких явищ як дитинство та педофілія. Аліна Хелашвілі, з опорою на книгу Н. Ґ. Канкліні, покаже як саме ми уявляємо собі «глобальний світ».  У своєму відгуку на текст Т. Г. Еріксена Анастасія Фітісова доведе, чому сміття є важливою філософською категорією. У рецензіях на ґрунтовні дослідження Сергія Плохія та Олексія Толочка ми стикнемося з деконструкцією нашого історичного минулого – від «Русі» літописів до «України-Русі» Грушевського. А те, як колективні уявлення про історію визначають нашу сучасність розповість у своєму огляді 5 книжок про «політику пам’яті» Артемій Плєханов.

Крім того, ви знайдете в часописі переклади чудових текстів незабутньої каліфорнійської трійки. Дона Гаравей повідає про наше хтонічне майбутнє в ктулуцені, Роджерс Брубейкер порівняє мову й релігію як ключові джерела плюралізму в сучасних ліберальних суспільствах, а Вілаянур Рамачандран розповість, що сьогодні думають про ідентичність нейробіологи. Читайте також продовження ексклюзивного інтерв’ю з Миколою Рябчуком та дві надзвичайно цікаві професійно-біографічні бесіди з українськими соціологинями Вікторією Середою та Оксаною Кузяків.

Приєднуйтеся до нас і пишіть СВОЄ.

РЕДКОЛЕГІЯ

5 книг о «политике памяти»

Изучение памяти в социологическом ключе имеет длительную историю, восходящую к работам классиков первой половины ХХ века. За последние двадцать лет исследования, объединённые концептом памяти, переживают настоящий бум, обретая небывалую научную и политическую актуальность. Сегодня тематика «политики памяти» представляет собой целое направление в социальных и гуманитарных науках, касаясь вопросов формирования национальной идентичности, исторической политики, использования памяти как инструмента внешней политики, оправдания элитами своих действий, как через позитивные исторические примеры, так и трудное прошлое. Политика памяти становится предметом междисциплинарного изучения и книги, написанные специалистами из разных областей, историками, социологами, психологами являют собой яркое тому подтверждение*.