Чи живі імперії?

у постімперських центрах – більш виразна національна ідентичність (гордість), тоді як на периферійних територіях більш висока авторитарність і релігійність.

Advertisements

9 листопада на факультеті соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася презентація дослідження «Постімперські сліди в політичній культурі українського суспільства (європейські порівняння)», презентоване Ольгою Куценко – професоркою факультету соціології, завідувачкою кафедри соціальних структур та соціальних відносин.

Імперська динаміка зазнала довгої історичної еволюції у Європі, котра значною мірою була обумовлена тими зразками, що їх заклали два середньовічних утворення: Священна Римська та Оттоманська імперії. Правонаступницями першої стали Австрійська та Німецька, а другої – почасти Російська. Станом на ХІХ ст. території країн Центральної та Східної Європи були поділені між ними. Ключове припущення дослідження спиралося на логіку path dependence і стверджувало залежність поточного суспільного розвитку від історичного «спадку» минулої епохи затіненої імперіалізмом, який є не лише політичним, але й культурним явищем, тож оцінити його вплив пропонувалося через цінності значущі для більшої частини суспільства. Адже цінності – ядро культури, у дослідженні вони аналізувалися через 6 параметрів:

  1. авторитарні установки (підтримку авторитарного порядку, управління країною сильним лідером);
  2. демократичні установки (на противагу першій – підтримка демократичного порядку);
  3. національна ідентичність (гордість за свою країну, інтенсивності самоідентифікації з країною);
  4. релігійність (віра й частота здійснення релігійних відправ);
  5. соціальна довіра (довіра до людей);
  6. соціальна активність (участь у добровільних організаціях і волонтерство).

Використовуючи дані Європейського дослідження цінностей, було виділено чотири регіони, які в минулому були центрами могутніх імперських утворень:

  • «німецький»;
  • «австрійський»;
  • «російський»;
  • «турецький».

 

cartoon--imperialism-1885-granger

Карикатура на імперські амбіції 1885 року

Спираючись на виділені параметри, була виявлена структура із 7 кластерів 22 країн, які виявилися згруповані у два макрокластери: «німецько-австрійський» і «російсько-турецький»:

Макрокластер I

  1. Німеччина, Чехія, Естонія
  2. Австрія, Словенія, Албанія
  3. Угорщина, Польща, Словаччина, Хорватія

 

Макрокластер II

  1. Туреччина, Румунія, Молдова, західна Україна
  2. Боснія, південно-східна Україна, Литва
  3. Росія, Білорусія, Латвія, центральна Україна
  4. Болгарія, Сербія, Македонія.

Вся територія України закріпилася за останнім макрокластером, причому, несподівано три регіони, опинилися у трьох різних кластерах:

  1. Західна Україна (несподівана схожість з Туреччиною, Румунією та Молдовою) – найбільш релігійний, з найнижчим рівне довіри.
  2. Центральна Україна (схожість із Росією, Білорусією та Латвією)
  3. Південно-Східна Україна (зв’язок з Боснією і Герцеговиною, та Литвою)

Загалом, найменш демократичними серед проаналізованих країн виявилися центральна і південно-східна Україна, Росія і Латвія. Цікавим було те, що у постімперських центрах – більш виразна національна ідентичність (гордість), тоді як на периферійних територіях більш висока авторитарність і релігійність. Аналіз показав значні відмінності між 2 постімперськими кластерами згідно з 6-ма параметрами «імперського сліду».

Для групи постсоціалістичних країн першого макрокластера характерна схильність в установках на соціальний порядок.

Простір колишніх Російської та Оттоманської імперій в цілому є більш авторитарним, релігійним і менш соціально активним. Якщо постімперські центри порівнювати між собою, то у Туреччині більш виразні демократичні установки, тоді як Росія – менш демократична проте з вищим рівнем  національної гордості.

Водночас, дослідження засвідчило деякі проблемні аспекти поєднання логіки path dependence та кластерного аналізу в концепції постімперських слідів. Наприклад, як пояснити спільну кластеризацію Литви, південно-східної України та Боснії і Герцеговини? Це сталося внаслідок статистичного збігу чи за цим стоїть причинна залежність, яка не описана концепцією? Якщо друге, то чи ця залежність описується саме «імперським слідом», а не іншими явищами?

Отже, результати дослідження були дещо несподіваними. Лекторка зазначила, що «цінності, моделі поведінки утворюють структури довгої тривалості». Лишається відкритим питання, яке намагалася обговорити аудиторія: чи можливо відійти від імперіалізму? Наскільки відкритий «коридор можливостей» для України?

На ці питання, вочевидь, в українських реаліях доведеться давати відповіді не лише теоретично.

Христина Савчук, спеціально для часопису «СВОЄ»

5 книг о «политике памяти»

За последние двадцать лет исследования, объединённые концептом памяти, переживают настоящий бум, обретая небывалую научную и политическую актуальность.

Изучение памяти в социологическом ключе имеет длительную историю, восходящую к работам классиков первой половины ХХ века. За последние двадцать лет исследования, объединённые концептом памяти, переживают настоящий бум, обретая небывалую научную и политическую актуальность. Сегодня тематика «политики памяти» представляет собой целое направление в социальных и гуманитарных науках, касаясь вопросов формирования национальной идентичности, исторической политики, использования памяти как инструмента внешней политики, оправдания элитами своих действий, как через позитивные исторические примеры, так и трудное прошлое. Политика памяти становится предметом междисциплинарного изучения и книги, написанные специалистами из разных областей, историками, социологами, психологами являют собой яркое тому подтверждение*. Continue reading “5 книг о «политике памяти»”

Конструюючи минуле

Рецензії на книги Олексія Толочка «Очерки начальной руси» (2015) та «Киевская Русь и Малороссия в ХІХ веке» (2012)

Від викладу історії завжди вимагають особливої об’єктивності. Однак усі історичні тексти є винятково суб’єктивними. Робота дослідника завжди містить вагому частку амбіційності і через це сповнена розчарувань. Майже завжди ставиться за мету вивчити більше, ніж це можливо в реальності. Така амбіційність часто стає причиною хибних висновків. Прагнення дослідити більше призводить до перебільшення значення наукових знахідок, ба навіть до відвертих вигадок. Особливо це стосується тих наукових пошуків, де здійснюється спроба реконструкції реальності, її «відновлення».

Continue reading “Конструюючи минуле”

Єдність, якої не було

Рецензія на книгу Сергія Плохія «Походження слов’янських націй: домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі » (2015)

Сергій Плохій – директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, наразі вважається одним із найбільш авторитетних дослідників історії Центрально-Східної Європи, лауреат низки відзнак, зокрема, лише за 2015 р. отримав дві престижні міжнародні премії – Ліонеля Ґелбера, серед лауреатів якої, зокрема, Ерік Гобсбаум та Езра Воґель – учень Т. Парсонса, один із фундаторів факультету соціології у Гарварді, премії Фундації Антоновичів, лауреатами якої в різний час були Роман Шпорлюк, Збігнев Бжезинський та Микола Рябчук. Оригінальне видання монографії здійснене Кембриджським університетом 2006 р.

Continue reading “Єдність, якої не було”

Помийна антропологія

Рецензія на книгу Томаса Гілланда Еріксена «Сміття і люди. Зворотній бік споживання» (2016)

Ще 50 років тому писати книгу про сміття було збоченням. Бо сміття – це непотріб, це те, що ми позбавляємо будь-якого значення шляхом викидання. Сміття неминуче утворюється внаслідок наведення порядку і швидко зникає з поля уваги, позаяк не вписується більше у нашу картину світу. Сьогодні завдяки екологічним рухам тема відходів активно проговорюється, і викидати сміття, не задумуючись, стало набагато складніше. Разом з тим книга Еріксена не містить притаманних екологічній риториці «ризиків для планети», «попереджень людству» та характерної повчальної ноти. Це антропологічна робота. З одного боку, про людину у її повсякденних практиках, яка жила і живе, розрізнюючи навколо себе «чисте» і «брудне», «потрібне» і «мотлох», «порядок» і «хаос». З іншого, про світ, що цими розрізненнями твориться, долається і винищується. Continue reading “Помийна антропологія”

Глобалізація – «монстр, що стирає ідентичності», або ні?

Рецензія на книгу Нестора Ґарсії Канкліні «Уявлена глобалізація» (2016)

Книга «Уявлена глобалізація» – це підсумок багаторічної дослідницької роботи латиноамериканського антрополога, соціолога, культуролога Нестора Ґарсії Канкліні. В її основу було покладено аналіз ряду важливих проблем, спричинених глобалізаційними процесами, як-от дилеми самоідентифікації в мінливому світі, співвідношення локального і глобального, побудови нових культурних просторів та взаємозв’язків між державами. Хоча вперше книгу було надруковано в далекому 1999 році, вона не втрачає своєї актуальності й до сьогодні, про що свідчить, зокрема, й опублікований у 2016 році україномовний переклад. Така запізніла зацікавленість говорить про те, що автор є визнаним класиком Global Studies, і дає надію, що згодом українські читачі матимуть змогу ознайомитися також із іншими його текстами, більш наближеними до поточного стану справ. Continue reading “Глобалізація – «монстр, що стирає ідентичності», або ні?”

«Просто переможи, малий!», або Ніяких гарантій на успіх

Рецензія на книгу Б. Горовіца «Безжальна правда про нещадний бізнес» (2015)

«Чергова книга чергового СЕОшника[1]», – подумає та частина читачів, котра цікавиться сучасною літературою про успіх та шляхи його досягнення в бізнесі. Справді, за останній десяток років з’явився такий собі тренд серед американських СЕО: видавати історії розвитку власних компаній з детальним описом проблем, шляхами їх подолання, інноваційними методами управління та смішними історіями, щоб не відходити від традиційного американського стилю створювати інтерактив усюди, де тільки можливо. Не знаю, чи існує хоча б один поважний СЕО, котрий не видав принаймні маленької брошурки з управлінськими порадами.

Continue reading “«Просто переможи, малий!», або Ніяких гарантій на успіх”