Від редакції: пропонуємо Вашій увазі передрук ґрунтовної доповіді відомої української соціологині проф. Ольги Куценко за результатами ХІХ конгресу Міжнародної соціологічної асоціації в Торонто (Канада). Матеріал, що опублікований нижче, вперше представлений у межах соціологічних читань пам’яті Наталі Паніної в Інституті соціології НАН України 10 грудня 2018 року. Узагальнення, вміщені у ньому, стосуються стратегічних напрямків поступу соціологічного теоретизування й зберігають свою актуальність досі.
В українських медіа, політиці та публічному дискурсі соціологію переважно згадують у зв’язку з черговими політичними виборами. На жаль, з цим пов’язаний і поширений в масовій свідомості образ соціолога як «людини з анкетою», що проводить опитування та продукує описи того, як змінюються настрої різних прошарків населення і як розподіляється між групами потенційних виборців підтримка конкретних політиків. Ширма такого образу приховує і спотворює продуковані світовою та українською соціологією принципово інші результати і можливості щодо «розчаклування» павутини соціальних відносин, діагностики стану суспільства та його інститутів, оцінки ризиків (не)схвалення певних політичних рішень, розуміння поведінки людей, напрямів і бар’єрів суспільних змін та їх соціальних наслідків.
Що ж пропонує сучасна світова соціологія інтелектуалам, політикам і суспільствам? Якими трендами розвитку соціологічної науки висвітлюється її найближче майбутнє? Фундаментальні і концентровані відповіді на ці питання містяться в матеріалах регулярних конгресів Міжнародної соціологічної асоціації (далі – МСА). В роздумах щодо майбутнього соціології та соціології майбутнього ми звернемось до матеріалів останнього, ХІХ конгресу соціологів світу, який відбувся 15-21 липня 2018 року в м.Торонто (Канада) з тематичною назвою «Power, Violence and Justice: reflections, responses and responsibilities» і на якому авторці пощастило взяти участь. Назва конгресу відбиває дві змістовні площини: предметну і діяльнісну. Предметна площина – одвічна проблематика перехрещення влади і злочинності та погляд на них крізь призму справедливості – стала відгуком глобальної соціології на неспокійний світ, в якому ми живемо: в якому зростають соціальні нерівності, злочинність та несправедливість, насильницькі примуси та озброєні втручання в життя окремих країн та регіонів, нехтування правилами і домовленостями, поширення нових правил поза діючими законами[1]. Діяльнісна площина тематичної назви, феєрверку ідей, сесій і дебатів під час Конгресу окреслює шляхи активності соціології, які спрямовуються трьома R: рефлексія, обґрунтовані соціологічними дослідженнями відповіді та відповідальності (інтелектуальна, моральна, соціальна) відносно ключових проблем людського життя. Віра в потенціал соціології надати відповіді, інтелектуально і практично вплинути на численні критичні проблеми сучасності на тлі сильної критики і соціології, і суспільства, і політики стала лейтмотивом цієї світової події, а її мотиваційний вплив сподіваємось донести і до українських соціологів.
Світові конгреси: структура та рольова модель для соціологів
Спочатку декілька слів про інституціональні особливості конгресу Міжнародної соціологічної асоціації, розуміння яких допомагає зорієнтуватись в широкому різноманітті форм, людей і ідей, які представляють, уособлюють, висвітлюють ці великі форуми і які організуються МСА кожні чотири роки в різних країнах світу. На світовому соціологічному конгресі 2018 року взяли участь більше 5800 учасників з усіх регіонів світу, серед яких зареєстровано 4 учасника з України.
В цьому масштабному конгресовому просторі є системо- і смисло-утворююче ядро, яке вже багато років традиційно відтворюється від конгресу до конгресу. Це – центральні події конгресу, а саме: Послання президента МСА (інституціоналізовано з 1978 року) і президентські сесії (https://www.isa-sociology.org/uploads/files/isa-wcs2018-program-book.pdf). Послання президента (Presidential Address Маргарет Абрахам), яким завершується чотирьохрічна президентська каденція, виступає своєрідним дороговказом для розвитку соціології в світі у наступному міжконгресовому періоді. На трьох президентських сесіях в доповідях видатних соціологів різних регіонів світу запропоновано рефлексію щодо гострих проблем сучасного суспільного розвитку, пов’язаних з якістю влади (політичної, соціальної, культурної, економічної), викликами злочинності та (не-)справедливості, окреслено зони відповідальності соціології, її інтелектуального і практичного можливого впливу на розв’язання численних проблем сучасності. Навколо запропонованих центральних ідей, як навколо стовбура, розкручується дійство конгресу, формулюються і поширюються зразки і орієнтири соціологічної діяльності, акумулюються зусилля соціологів різних регіонів світу в певних дослідницьких напрямках на наступні роки.
Осмислення ключових напрямків соціологічних досліджень, представлення результатів та їх обговорення розгортались майже на 1200 різноманітних паралельних сесіях конгресу, серед яких – 8 загальних пленарних сесій, декілька спеціальних фокусованих і 10 тематично-інтегративних сесій. Кожний з 57 дослідницьких комітетів, 8 тематичних і 2 робочих груп МСА організовували власні сесії різної кількості. Крім того проведено також 9 спільних сесій різних дослідницьких комітетів і груп, 4 окремі сесії з приводу конкретних дослідницьких і соціальних проблем, 8 сесій національних соціологічних асоціацій (які виграли таке право на умовах конкурсу заявок), спеціальні сесії канадської соціології.
Інтелектуально сильною конгресовою подією стала традиційна «Президентська панель» з доповідями президентів МСА минулих періодів, які в цілому зробили акцент на корисності і необхідності соціології для сучасного капіталістичного світу, а також на викликах соціології з боку її публічної заангажованості. Доповідачі підняли спектр топових тем: фундаментальної трансформації соціальної регуляції в сучасному капіталізмі «від норм закону до закону норм», ‘anormative regulation’ та її наслідки для суспільної солідарності (М. Арчер); потреби принципового розвитку нової соціологічної теорії, здатної інтерпретувати процеси і наслідки другої «Великої трансформації» [термін К.Поланії] (М. Буравой); чинників і соціальних наслідків зростання в західних демократіях (Європи і Америки) загрозливих комбінацій гнучких ідеологій і стратегій популізму з жорсткими ідеологічними структурами націоналізму (А. Мартінеллі); посилення ресурсів морального капіталу у вимірах відносин довіри, лояльності, взаємності, солідарності, поваги й справедливості як вагомого чинника зменшення злочинності та зловживання владою, а в результаті – покращення людських суспільств (П. Штомпка); зростання злочинності під впливом неоліберального поштовху та задача розвитку соціологічної теорії профілактики злочинності в сучасних суспільствах (М. Вевьорка) [https://isaconf.confex.com/isaconf/wc2018/webprogram/Session11609.html].
Особливими подіями в структурі конгресу стали п’ять панелей (із загальною назвою «Автори зустрічаються з критиками») з авторами нових монографій, які останніми роками викликали бурхливі дискусії. Це – монографії південно-африканського соціолога Р. Саутхола (R. Southall) про піднесення нового «чорного середнього класу» в південній Африці; австрійського соціолога М. Галлера (M. Haller), який, до речі, неодноразово виступав з лекціями в Україні та який поставив під знак питання прояви ексклюзії й експлуатації в сучасних процесах етнічної та соціоекономічної стратифікації в світі; канадського соціолога А. Сальватора (A. Salvatore) про розвиток соціології ісламу з фокусами на особливості знання та вимірів влади і цивільності. Окремо нижче звернемось до фундаментальних ідей сінгапурських соціологів Ф. Алатаса (F. Alatas) і В. Сінха (V. Sinha), представлених в монографії про соціологічну теорію «поза каноном». Гостре обговорення викликали висновки канадського соціолога Д. Ліона (D. Lyon), представлені в його монографії про культуру спостереження (surveillance), коли нагляд (watching) стає способом життя. Міждисциплінарні дослідження спостереження як соціальної практики контролю трансформували розуміння влади, технологій, моралі в сучасному світі. Автор аргументує висновок про те, що поширення таких феноменів, як ID-картки, CCTV, Big Data, не тільки створює фундаментальні загрози приватному життю, але й утворює куди більш широкі соціальні наслідки в термінах ексклюзії, авторитаризму та підриву основ демократії.
Структура і зміст конгресу 2018 року втілили віру його організаторів в інтелектуальну і практичну силу соціології, а також соціологічну мрію про свободу та інклюзію, індогенність і гуманність, збереження багатства соціальних відносин, в яких не тільки «рідня, земля і вода», але людина як така має бути в центрі (незалежно від раси, гендеру, сексуальних орієнтацій, походження тощо). Масштаби конгресу вражають і не залишають сумніву в тому, що це – подія світового масштабу, яка продукує інтелектуальний поштовх і порядок денний розвитку соціології.
Між екстримами: соціологія і суспільство сьогодні
Якщо б було завдання зобразити декількома штрихами сучасний глобальний світ і соціологію, яка намагається удосконалитись для удосконалення суспільного життя, то виникає образ човна, який то запалено кидається на височенні гребні штормового океану, то у відчаї провалюється між хвилями, що чорніють над ним. Визначеність і невизначеність, гра фактів і міфів, супербагатство і злиденність, технологічна могутність і технологічне рабство з глобальною природньою залежністю, демократія і «Трампи» різних масштабів[2] – цими та численними іншими полярностями окреслюється буттєвий і пізнавальний шлях сучасного глобального світу і соціології. За висловом Дж. Александера в його виступі на спеціальній сесії дослідницького комітету RC-16 з нагоди присудження йому почесного звання за видатний внесок у розвиток соціологічної теорії: «якщо ви – соціолог, ви не можете бачити все. Але ви маєте бачити соціальні проблеми».
Які соціальні проблеми сучасного світу висвітлюються в оптиці взаємодії влади, злочинності і (не-)справедливості? Маргарет Абрахам в своєму Президентському посланні пропонує задуматись над декількома проявами і джерелами гострих проблем, які також озвучені і в різних виступах новообраного президента МСА Сарі Ханафі та у доповідях багатьох інших учасників конгресу.
Перше – це «бруталізація» сучасних політики і суспільств. Оптика бруталізації світу яскраво й аргументовано висвітлена в книзі 2017 року видання французської дослідниці Ж. Ларош[3]. Концепт «бруталізації світу» запозичено нею з розробок видатного сучасного американо-німецько-єврейського історика культури західної Європи, антисемітизму і нацизму Дж. Л. Мосса[4], яким автор позначив неочікувані, химерні наслідки тоталітаризму в європейських суспільствах ХХ століття. Сьогодні бруталізація політики і суспільств в світі проявляється в сакралізації злочинності, глобалізації недержавних злочинів та «приватизації насилля», створенні дипломатичних міждержавних рамок, які підтримують злочинність, та змінах у традиційному в історії державному контролі над психічними структурами людей (емоціями, почуттями, імпульсами і пристрастями). Бруталізація стала неочікуваним наслідком, по-перше, недосконалої демократії, яка виявилась не здатною втримувати пробудження імперських амбіцій, замахів авторитарного та націоналістичного популізму; по-друге, наслідком капіталістичного неолібералізму з його подвійною мораллю, вкоріненою в ринкових іграх, в процесах коммодифікації, в іграх з європейськими цінностями лібералізму; по-третє, наслідком неконтрольованого технологічного прогресу, який втручається у свідомість та психіку людей і змінює уявлення про мораль і насилля; по-четверте, наслідком руйнації соціальних зв’язків, довіри і солідарності, формування «іншості» та виключення груп із структур соціальних можливостей. Озброєні втручання в Іраку, Лівані, Сирії, Ємені, Україні, анексія Криму Російською федерацією – конкретні приклади прояву і наслідків бруталізації політики сьогодення, на які звертали увагу конгресу М. Абрахам, С. Ханафі та дослідженням яких мають займатись соціологи.
Друге. Величезне коло соціальних проблем утворилось в наслідок примусового (з боку влади, правлячих еліт) централізованого генерування капіталістичних трансформацій в різних суспільствах і регіонах світу, в яких капіталістичні класи є слабкими. Прагматичні проблеми розширення капіталу та ринків збиту, опанування ринками дешевої робочої сили, створення масової залежності від певних товарів і послуг продукують стрімке поглиблення соціальних нерівностей і злочинності у глобальному вимірі, формування великих соціальних прошарків тих, хто опинився поза межами або на периферії «світлого шляху до ліберального капіталізму», створюють дивні форми глокалізованого капіталізму з «індигенними демократіями» (термін Дж. Кіна[5]), неоліберальним авторитаризмом та глобальними залежностями. Одним з таких наслідків став психічний феномен «повернення пригніченого» (концепт “return of the repressed” З. Фройда) в глобальних і локальних контекстах – або того, що зберігалось довгий час у підсвідомості людей та знову починає проявлятись у свідомості або поведінці, у вторинних більш-менш неусвідомлених «дериваціях несвідомого» (парапраксіси, недороблене (bungle), асимптоматичні дії тощо), – що проявився сильним трендом сучасності. Цей тренд висвітлює ерозію процесу цивілізації, яка проявляється у зменшенні індивідуального самоконтролю та збільшенні злочинності. Більш того, за висновками британської соціологині С. Волбі[6] та екс-президента МСА М. Вевьорки, злочинність стає одним з базових соціальних інститутів в сучасному світі. Процес цивілізації в західно-європейському розумінні (концепт Н. Еліаса) утворює широкі зони конфлікту і непорозуміння з іншими моделями цивільності (за Armando Salvatore – “different patterns of civility”). Такі зони сприяють розкриттю «ящика Пандори» – пригнічених культурою і домовленостями про норми спільного життя прагнень до домінування і винятковості, нехтування потребами і цінностями інших. Усі ці явища і процеси мають стати предметом ретельної уваги соціологів і вивчатись виключно на засадах методологічної прозорості.
Третє, значним викликом для сучасного світу, демократії та соціології стало «повернення пригнічених» (в марксистській термінології на відміну від «повернення пригніченого» в термінології Фройда) як великих соціальних класів, інших груп і прошарків, що уособлюють «іншість», депривацію, ексклюзію, відторгнення та стають ціливом й суб’єктом шквалів негативних соціальних установок, почуттів і дій. Економічні, політичні, духовні кризи, криза репрезентативності в світі, регіонах і країнах посилюють уявлення про індивідуальні втрати соціальних можливостей, настрої «покоління без майбутнього», посилюють масові незадоволення, пошук винних, підштовхують насилля, масові міграції, протести, поширення ксенофобії, шовінізму, расизму, живлять джигад[7], ліво- та право-радикальні настрої, популізм, а також різноманітні прояви злочинності і тероризму. Суспільства залишаються розділеними. Якщо нещодавно глобальне розділення було між заходом і комуністиччним Сходом, то тепер – між Північчю і Півднем. В даному контексті відбувається переосмислення соціологічних парадигм і концептів. Так, концепт «глобального півдня» вже застосовується не тільки для позначення географічного макрорегіону. Сьогодні це – позначення способу мислення про соціальні відносини, що склались у глобальному світі та в локальностях, в альтернативі до того, що позначається в політичній соціології як «глобальна північ». Це – фокус на прояви і проблеми масштабних нерівностей, стратифікації, соціальних розколів, «особливих націй» (‘particular nations’, ‘nations without state’) тощо; це – і рамки, в межах яких потрібно аналізувати класові, гендерні, расові, цифрові відмінності тощо. Провідні академічні журнали з соціології віддзеркалюють глобальне занепокоєння цими проблемами. За словами головних редакторів журналів Comparative Sociology і Sociology Journal Британської соціологічної асоціації – Девіда Уіклайна (D.Weaklien) та Ванесси Мей (V.May), – в тематиці провідних академічних журналів продовжується домінування класичних соціологічних проблем соціального розділення, нерівностей, класової стратифікації та ідентичності, однак на тлі певного академічного зсуву до іншої проблематики: інтимності та емоцій, інвайронментальної соціології та non–human соціології, соціології науки та соціології медицини тощо.
Онтологічні екстріми сучасного світового розвитку породжують інтелектуальні виклики соціології. Між тим, легітимність соціології як академічної дисципліни і науки вже не під питанням. Проте сама соціологія як академічна діяльність продукує і відтворює численні власні екстріми. Серед таких екстрімів М. Абрахам в своєму Президентському посланні визначила наступні:
1) функціонування соціології – як науки, орієнтованої на дослідження та розуміння соціальних феноменів, здобуття ретельно обґрунтованого і доведеного наукового знання АБО – як товару з орієнтацією на попит, обслуговування інтересів замовників, на більш ефективні способи виробництва і споживання знання.
Коммодифікація суттєво захопила як виробництво соціологічного знання, так і університетську освіту, на чому наголошували доповідачі з університетів Канади, Індії, США, Німеччини. Орієнтація науки та освіти на попит погіршує якість соціологічних досліджень і викладання, знижує надійність дослідницьких результатів, відводить дослідників від соціально значущих проблем на користь вигідних тем і замовлень, послаблює довіру до соціологічного знання. Значна загроза для розвитку соціології (як і інших університетських наук та освітніх практик) пов’язана з популістським авторитаризмом в університетах, який продукує управлінські акценти на академічних рейтингах, наукометричних публікаціях, що тягне за собою спотворення науково-освітньої діяльності, зростання самоексплуатації викладачів і дослідників, поширення практик стигматизації.
2) Вивчення того, що легко вивчати АБО того, що важливо вивчати.
Із розвитком штучного інтелекту та он-лайн соціальності посилився ризик того, що соціологи будуть вивчати не те, що важливо для розуміння суспільства, а те, що більш легко вивчати. На жаль, соціологічні розвідки частіше здійснюються там, де і так «світло», де ситуації більш-менш зрозумілі. Що соціологія має робити з тим, чим є суспільство сьогодні? Онтологічні екстріми окреслюють важливі напрями, до яких варто заглиблюватись в соціологічних пошуках відповідей.
3) Теорій, з якими працюють соціологи, багато. Однак соціологічна теорія сьогодні «сліпа» (за визначенням екс-президента МСА Майкла Буравого) до нових соціальних феноменів та численних соціальних проблем, якими переповнено суспільне життя. Соціологи потребують соціальної теорії.
Широке захоплення можливостями аналізу Big data не продукує нам теорії. Соціологи потребують соціальної теорії, вкоріненої своєю евристичністю до різних цивільних форм суспільного життя, до нових соціальних відносин і суспільних рухів як реакцій на коммодифікацію. Соціологія потребує теорії, яка здатна забезпечити більш проблематизований аналіз політичних режимів, секуляризації, радикалізму, злочинності, неолібералізму та ринкового фундаменталізму як продуктів динаміки капіталізму. Врешті решт, соціологічні теорії мають допомогти зрозуміти те, які можливості існують сьогодні для покращення людського життя.
Майбутнє соціології виключно в руках соціологів
Світовий конгрес соціологів, ключові доповіді і Президентське послання Маргарет Абрахам, нова програма діяльності, запропонована новообраним президентом МСА Сарі Ханафі (Sari Hanafi) на наступні чотири роки[8], задають рольову модель соціологічної діяльності і формують сильну оптимістичну установку на посилення її суспільної значущості[9]. Спробуємо зробити узагальнення цієї моделі, спираючись на позначений вище комплекс джерел.
В яких основних вимірах розкривається рольова модель соціології, яка задається на найближче майбутнє? Наше прочитання дозволяє виділити наступний чотирикутник її базових координат:
- корисність соціології для суспільства і людського розвитку – вплив соціології на розуміння і розвиток good society, на мобілізацію людей і знання для відповідних змін і забезпечення справедливості.
Поза мейнстримом ключових доповідей і конгресових звернень, Дж. Александер звернув увагу на об’єктивну потребу соціологізації суспільства і соціальних проблем та розгляд громадянської сфери як лабораторії для соціологічних досліджень. Сучасна криза громадянської сфери стала наслідком відсутності громадянського контролю над інститутами, низької солідарності та мультикультуралізму. Між тим, критичний погляд на перспективу соціологізації суспільства виявляє значні об’єктивні обмеження такого руху, серед яких – фінансизація та монетаризація сучасних суспільств. Можливість соціологізації суспільства Дж. Александер поєднує з розвитком концепції «регуляторної інтервенції» замість «регуляції» як способу втручання в суспільний розвиток.
- досконалі, ретельні дослідження з обґрунтованими висновками і рекомендаціями для політиків і громадянського суспільства. Рух в цьому напрямку передбачає особливу увагу до соціальної теорії, дослідницької методології, способів обґрунтування і презентації результатів, форм публічності соціологічного знання. А це означає стандартизацію базового соціологічного знання та демократизацію його виробництва. Замість дискурсу «методологічного націоналізму» та його долання, поширених до останнього часу у наукових дискусіях і академічних установках. у виступах головних редакторів провідних соціологічних видань підкреслено перспективну ідею принципу «методологічної прозорості», або зсуву уваги до етики і методологічних деталей в дослідженні та представленні його результатів. Принцип методологічної прозорості акцентує увагу на логіці і принципах здобуття, аналізу й інтерпретації соціологічних даних, що обумовлює його здатність забезпечити достатньо надійні підстави для подолання викликів культурної варіативності визначень і інтерпретацій;
- широкий діалог між усіма соціологіями (глобальною, національними, індигенними) для подолання антагоністичних бінарних категоризацій на кшталт традиційне/модерне, «Захід/Схід», «Північ/Південь», «універсалізм/контекстуалізм» тощо. Цей рух має подвійний характер. З одного боку, він спрямований на вкоріненість соціології у конкретні соціокультурні контексти та настройка її пізнавальних інструментів до тональностей окремих множинних культур, їх способів бачення і пояснення соціального світу. До речі, висвітленню та обговоренню цієї координати розвитку соціології була присвячена спеціальна конференція Ради національних асоціацій МСА, яка відбулась у 2017 році у Тайпеї (Тайвань) із загальною назвою «Соціології в діалозі». З іншого боку, цей рух до діалогу передбачає відпрацювання універсальних соціологічних концептів (як-то «права людини», «демократія» тощо). Однак досягнення універсальності інтерпретацій має бути виключно на засадах кроскультурного консенсусу, а не через універсалізацію значень, продукованих контекстами конкретної впливової соціології (як-то євроамериканської);
- конструювання соціальної теорії «поза каноном» (термін і назва книги «Соціологія поза каноном» Саїда Фаріда Алатаса і Вініти Сінхі), що передбачає формування більш адекватної рамки для мікро- і макро-міксу, відхід від кліше та ярликів, занурення до аналізу різних інтелектуальних традицій, популярних релігій, інституціональних кар’єр, які продукують різні форми соціології в сучасному світі. Так, наприклад, зростання релігійності у випадку з ісламом асоціюється з радикалізмом і навіть тероризмом. Інший приклад: визнаним є факт, що демократії в світі є різними. Спільним для них виступає уявлення про прагнення до демократії, яке визначається в гаслах свободи, справедливості, гідності, і що може розглядатись як універсальне визначення концепту. Такий нормативний універсалізм не затьмарює того, що Армандо Сальватор описав як «відмінні моделі цивільності», та не нівелює велике різноманіття сучасних демократичних форм і практик.
Соціологічна теорія «поза каноном» – це важливий компонент концерту «глобальної соціології», яка здійснила у 2000-х роках суттєвий зсув у виробництві соціологічного знання та розумінні його предмету в напрямку “from the West to the Rest of the world”. Соціологічна теорія «поза каноном», на думку С. Ханафі, має ґрунтуватись на постколоніальному та поставторитарному підходах, щоб врахувати проблеми виробництва знання за умов впливу як колоніалізму, так і місцевого авторитаризму. Це – задача визволення теорії від впливу на її виробництво усіляких схизм, включно гегемонії «західного» виробництва знання.
В цьому русі потребують соціологічної розробки моделі структур влади, злочинності (у тому числі – повсякденної), справедливості, симбіозу технологій і тероризму, примусової міграції та переміщення, насилля і нерівності (у формах расизму, ксенофобії, відторгнення), гендерної та міжсекційної злочинності, відповідальності громадянського суспільства, впливовості соціальних рухів та супротиву пригнічених, моделі розбудови більш справедливого світу.
Завершимо цей аналітичний огляд конгресових ідей і спрямувань для розвитку соціології цитатою-закликом з листа Маргарет Абрахам, президента Міжнародної соціологічної асоціації 2014-2018 рр.: «В ці критичні часи ми, соціологи, маємо поділитись нашими дослідженнями, рефлексією та відповідями на [соціальні] проблеми, забезпечити чіткі рамки для аналізу й обгрунтування… перспектив по ключовим вимірам, застосовуючи зрозумілі й недвозначні терміни…. Для декого з нас це означатиме сходження з академічних висот і модифікацію наших каналів комунікації, прояснення наших дослідницьких результатів та інсайтів в такій манері, яка може бути почутою»[10]. Це – шлях від утопії до реалії інтелектуальної, моральної та соціальної відповідальності соціологів у виробництві та розповсюдженні знання, яке здатне мобілізовувати колективні дії на розбудову кращого і більш справедливого світу.
Ольга Куценко
Віце-президент Соціологічної асоціації України, завідувач кафедри соціальних структур та соціальних відносин факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[1] за висловом Президентки МСА 1986-1990 рр. М. Арчер, який прозвучав в її доповіді на сесії президентів, це – рух «від правил закону до закону правил».
[2] Образ сучасного світу “full of Trumps and mini-Trumps” застосували в своїх доповідях як М. Абрахам (президент МСА 2014-2018), так і С. Ханафі, який обраний новим президентом МСА у 2018 р.
[3] Josepha Laroche (2017) The Brutalization of the World: From the Retreat of States to Decivilization. – Springer International Publishing AG. – 106 p.
[4] George Lachmann Mosse (1990). Fallen soldiers : reshaping the memory of the world wars. – New York, Oxford University Press, 1990, 264 p.
[5] John Keane (2009) The Life and Death of Democracy. – Publisher: Simon & Schuster / W. W. Norton & Company. 992p.
[6] Silvia Walby спирається на концепцію Н. Еліаса, який обгрунтовує значення зростання самоконтролю та зменшення злочинності як вимірів процесу цивілізації.
[7] Див. одну з останніх сильних монографій про індивідуальні траєкторії до насильницького радикалізму, релігійного фундаменталізму та джигаду: Kevin McDonald (2018) Radicalisation. – Polity Press. – 224 p.
[8] Sari Hanafi (2019). Global Sociology – Toward New Directions // Global Dialogue. Magazine of the International Sociological Association. – Vol. 9, Issue 1. – http://globaldialogue.isa-sociology.org/global-sociology-toward-new-directions-2/
[9] Під час Конгресу представники локального оргкомітету Канадської соціологічної асоціації провели на основі платформи TwitterPoll опитування учасників конгресу стосовно їх уявлення про значущість соціології в сучасному світі. Отримані 158 відповідей не репрезентують генеральну сукупність учасників конгресу. Між тим результати надають доволі цікавий матеріал для роздумів. Так на питання «Чому Ви вважаєте, що соціологія має значення?» з визначенням респондентом найбільш важливої відповіді альтернативи розподілились наступним чином: «соціологія показує, як зростають проблеми» (45%), «протистоїть соціальній несправедливості» (37%), «інформує тих, хто приймає політичні рішення» (18%).
[10] Margaret Abraham. Presidential Address, ISA World Congress of Sociology. – Toronto, Canada, 2018. – https://www.youtube.com/watch?v=VU3quSNd0-4
Всеукраїнський соціологічний часопиc "СВОЄ" 