З огляду на ситуацію в сучасному українському суспільстві, впродовж останніх років актуальними лишаються питання національної самовизначеності та самоусвідомлення. Це питання вплетене у культурно-політичні та соціально-економічні дебати й пов’язане з підставами інтегрованості нашого суспільства та образу його спільного майбутнього.
У цьому контексті варто звернути увагу на книгу «Ольґерд Іполит Бочковський. Вибрані праці та документи. Том 1» журналу «Україна модерна», видавництва «Дух і літера», яка започатковує публікацію багатотомного видання праць цього соціолога, політичного дослідника та журналіста. У даній книжці мова йде не лише про життєвий та творчий шлях українського соціолога, а й про його теоретичні напрацювання, які по-своєму випередили час. Поряд із цим, ім’я зазначеного публічного інтелектуала – автора теорії виникнення та розвитку націй, на превеликий жаль та подив, залишається в деякій тіні, а його праці не залучені до систематичного вивчення в Україні. Більше того, ім’я Бочковського є маловідомим не лише широкому колу читачів, а й студентам-соціологам, які нерідко лишень «десь таке чули». Саме дисонанс між беззаперечним внеском в соціологічну спадщину та безпідставним нерозголошенням імені Бочковського, а також актуальність концепції соціолога, глибиною його пошуків – усе це і надихнуло упорядників до створення даної книжки, а мене до написання рецензії.
Перший том містить три ранні роботи автора: «Фінляндія і фінляндське питання» (1916), «Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономічні прямування» (1916), «Національна справа» (1918, 1920), а також три статті 1933 року стосовно сприйняття західним політичними елітами Голодомору в Україні. Зауважу, що саме ці роботи містять сформульовану Бочковським концепцію національного відродження поневолених (чи за старою філософією історії – «неісторичних») народів, їхню боротьбу за відродження чи здобуття власної державності.
Важливо, що саме в них також і розгорнуто йдеться про фази національного відродження «неісторичних народів»: від культурно-національного пробудження через економічну емансипацію до політичної автономії чи незалежність. Її формулювання у «Фінляндії та фінляндському питанні» випередило ідеї Мирослава Гроха приблизно на півстоліття.
Для структурування книги автори обрали хронологічний критерій. На самому початку – нарис біографії Бочковського, в якому творчий та життєвий шлях соціолога стає для читача певним контекстом, тлом, на якому теорії та роздуми Бочковського набувають глибшого змісту, стають зрозумілішими. Саме тому наявність біографічного огляду на початку є вдалим рішенням. Як вже зазначалося, в книжці містяться три статті Бочковського 1933р. з критикою позиції західноєвропейських політичних діячів щодо Голодомору та терору в підрадянській Україні. Ось тут зазначу, що не зважаючи на чітку та виважену позицію соціолога, яка простежуватиметься читачем у вдало обраних для книжки статтях, причини наявності цих статей дещо незрозумілі. Себто, думку Бочковського збагнути можна, проте доречність залишається доволі суб’єктивною та неоднозначною. З особистого припущення, саме ці статті соціолога мають наштовхнути читача на, начебто, реальне ставлення Європи до України та її проблем – дещо байдуже й відсторонене, але читач має лишень здогадуватися (або не здогадуватися) про намір упорядників навести на таку думку, позаяк, відсутнє, власне, пояснення наявності статей, що розкривають подібну ідею.
Та все ж основний обсяг тексту складають три ранні праці. Дані роботи є подібними за смислом, який, у свою чергу, і дає уявлення читачеві про основну концепцію соціолога – національного відродження поневолених чи «неісторичних» народів.
У нарисі «Росія з національного погляду» – у вступному для роботи «Поневолені народи царської імперії» Борковський аналізує деякі тенденції та обережно підсумовує прогнози щодо перспектив національної (дез)інтеграції Росії в майбутньому. У світлі не лише нових даних і методів, які збагатилася соціологія за століття, але й у контексті поточної політичної ситуації, ця частина особливо інтригує та провокує низку питань вже для сучасних дослідників.
Ця праця виявляє, що соціологічні дослідження національної проблематики виростали на серйозному інтелектуальному ґрунті. Аналізуючи головні чинники та фази рухів з національного відродження, Бочковський підкреслює, що модерна асиміляторська політика значною мірою один із інституційних та інтелектуальних спадків Французької революції та якобінства. Цю тезу висловив та обґрунтував чотирма десятиліттями перед тим Михайло Драгоманов. Аналізуючи офіційні статистичні дані щодо етнічних груп Російської імперії, автор звертає увагу на фактор культурної асиміляції, яка компенсувала депопуляційні тенденції в Росії.
Наприкінці хотілося б сказати про деталь, що кинулася в очі із самого початку та до останньої прочитаної сторінки справляла позитивне враження – мова. Саме стиль написання, особливі слова та словосполучення, іншомовні слова, що вживалися поряд з архаїзмами, наукові терміни, що пояснюються ледь не сленгом – усе це робить мову написання цікавою, глибшою та багатшою. Без перебільшень, читач може насолодитися влучними словами та фразами, що неймовірно вдало підкреслюють смисл тексту, роблячи його гострішим, змістовнішим. Як читач ти не лише відчуваєш, що автор немов веде діалог із тобою, а й хочеш відповісти йому, хочеш запитати, хочеш підтримати цей діалог. Саме вдала мова, якою, без перебільшень, спілкується автор із читачем, а також простота та доступність, поряд з якими повнота викладу ідей Бочковського – і є родзинкою першого тому.
Авторка: Анастасія Молоціян
Всеукраїнський соціологічний часопиc "СВОЄ" 