Від родини до нації: мікросоціологія громадівського руху 1860-1890-х років

Урешті це один із тих випадків, коли славетне українське «кумівство» не гальмувало модернізацію, а сприяло їй через піднесення егалітарного та поступового національного руху, компенсуючи становим ресурсом брак модерних громадянських інститутів.

Advertisements

Практики громадської діяльності традиційно розглядають як важливий вимір модерного суспільства, а їхню активізацію – як чинник деструкції домодерних і ранньомодерних соціальних структур та ідентичностей, насамперед, станових. Останні М. Вебер визначав[1] через низку індикаторів, особливе місце серед яких належало престижу походження, і підкреслював, що станова соціалізація характеризується спільним способом життя й виховання, а відтворюється насамперед через шлюб.

Логіка протиставлення, якою здебільшого керуються дослідники соціальних змін, вивчаючи станове vs класове, релігійне vs секулярне, екстериторіально-конфесійне vs національне, підводить до твердження, що модерна національна ідентичність має бути породженням громадської діяльності, цілком автономної від станових характеристик походження й кровної спорідненості діячів. Чи це так?

Аналіз макроструктур нерідко оминає увагою нюанси, які могли б прояснити механізми конструювання національної тожсамості та солідаризації спільнот, що її генерують і екстраполюють на ширші суспільні верстви. Та й сама ідея національної тожсамості є одним із ґранд-наративів Модерну, поруч із ідеями поступу чи демократії. Тож коли обиралася методологія макроаналізу і при цьому в прагненні квантитативного узагальнення відкидався як непринциповий розгляд конкретних кейсів, часто виявлялося, що не дослідники обирали методологію, а ідеологія обирала дослідників.

В українському випадку елементи народницької міфології часом виявляють себе як елементи методології попри те, що суспільствознавці сприйняли парадигмальні зміни у студіях націоналізму й національної тожсамості. Теза про шляхту як «перевертнів» та «зрадників» нині не обговорюється емоційно. Вона ретушована аналізом макроструктур, який стверджує: в умовах інтенсивного скорочення дворянського землеволодіння й асиміляції цього стану[2] в Наддніпрянщині дворянство не могло відігравати вагому роль у процесах національного будівництва. Це лишає багато питань, порушення яких потребує насамперед зміни фокусу аналізу. Спрощено кажучи, макроструктури існують тільки тією мірою, якою можливо фіксувати їхні прояви на мікрорівні. Не існує абстрактного «капіталізму», «гендерної дискримінації» чи «глобалізації», якщо ці явища не знаходять прояву у функціонуванні локальних спільнот.

Аналіз макроструктур нерідко оминає увагою нюанси, які могли б прояснити механізми конструювання національної тожсамості та солідаризації спільнот, що її генерують і екстраполюють на ширші суспільні верстви.

В організаційному оформленні українського національного руху другої половини ХІХ ст. роль важливу роль відіграла Стара Громада – громадське об’єднання, під контролем якого опинилися два видання: «Київський телеграф» та «Київська старовина». 1873 р. було засновано Південно-західний відділ Імператорського географічного товариства в Києві, керівництво якого було монополізовано громадівцями і який став центром україністичних студій. Заснування 1897 р. за участі громадівців молодшого покоління Української студентської громади в Харкові, а представниками старшого – Загальної української організації (ЗУО) в Києві із власним видавництвом та великою книжковою крамницею вказувало на те, що Стара Громада лишалася організаційним зразком для інших спільнот. 1900 р. деякі молодші активісти утворили Революційну українську партію (РУП), першу модерну політичну партію Наддніпрянщини, що стала базою для УСДРП – другої за впливом партії України під час революції 1917-1921 рр.. Чотирма роками пізніше на базі ЗУО була заснована Українська демократична партія. Відповідно, Стара Громада відігравала роль як своєрідної школи набуття організаційного досвіду, що потім конвертувався в культурно-освітню й політичну активність, так і джерела генерування принципово нової національно орієнтованої семантики для громадського дискурсу.

475px-d09dd0b5d187d183d0b9-d09bd0b5d0b2d0b8d186d18cd0bad0b8d0b9_d086-d0a1-3
Стара київська громада разом зі студентською молоддю. 1874 р.

Не існує абстрактного «капіталізму»,  «ґендерної дискримінації» чи «глобалізації», якщо ці явища не знаходять прояву у функціонуванні локальних спільнот.

Багате на фактичний матеріал дослідження Гната Житецького дає підстави говорити про виникнення незалежних осередків у Києві у середині ХІХ ст. переважно з числа студентів і гімназистів; близько 1860 р. сусіди за помешканням К. Михальчук та В. Антонович закладають фундамент першого утворення, що взяло початок 1861 р. і склало біля 200 осіб. Перший період київської Громади припадає на 1861-1864 рр., коли за нею ще не закріпилося визначення «старої». Потім період занепаду у 1862-1864[3] рр., і з 1869 р. своєрідне «перезаснування» та початок другого періоду. Із датуванням кінця чи не найбільше проблем. Вочевидь, після Емського указу 1876 р. Стара Громада перейшла у своєрідне «підпілля», активно засновуючи дочірні організації та провадячи культурно-освітню роботу аж до зламу століть.

За Г. Житецьким, перший етап існування Громади характеризувався організаційною неусталеністю: відсутність фіксованого членства, концентрація активістів навколо університету, вік громадівців 17-29 років (домінував вік 20-24 роки), «без традиції» управління і в ситуації «безголів’я», різночинний склад у плані соціогрупової та національної належності. Однак другий етап після 1869 р. – якісно інший, тут є керівний орган («Комітет 12»), інститут членства, порядок висунення кандидатур, регулярні засідання й відносно чітка культурно-освітня програма, встановлений контроль над ЗМІ (у перший етап громадівці контролювали винятково рукописний сатиричний часопис «Помийниця», який мав лише 5 номерів).

Виникає питання, що надало більшої організаційної стійкості Старій Громаді, яка змогла розгорнути масштабну роботу з кінця 1860-х років за не надто сприятливих умов?! Найбільш активні громадівці були споріднені: Драгоманови були посвоячені з Косачами (через шлюб сестри М. Драгоманова Олени Пчілки з Петром Косачем), Антоновичі – із Кістяківськими (дружини В. Антоновича та О. Кістяківського були рідними сестрами). У свою чергу братами у перших були М. Старицький та М. Лисенко, причому М. Старицький був одружений зі своєю кузиною з роду Лисенків, також наближеною до Громади. Позаяк зазначене спостереження ніколи не ставало предметом емпіричного аналізу, історики культури та філософи приходили до взаємовиключних висновків[4].

Для мікросоціологічного аналізу обрано 35 ключових активістів[5], біографії яких відновлені достатньо повно, особливо в аспекті походження та спорідненості, причому 11 з 15, які за даними Г. Житецького «перезасновували» Громаду 1869 р. і забезпечували її тяглість, втрапили до аналізу[6], що дає підстави стверджувати: ядро активу вдалося реконструювати.

Що лежало на поверхні, найрідше осмислювалося: «рідна країна», «рідна мова», «ненька Україна» – вся лексика, успадкована від романтизму та по-новому артикульована громадівським середовищем, свідчила, що первинні прив’язаності, принаймні на рівні семантики національного руху, ставали чинником символічної мобілізації, але чи мали вони такий же зв’язок із організаційним виміром його існування? Попри зауваження Б. Андерсона щодо смислової подібності націоналізму до релігії, а не до ідеології, національний лексикон не так «релігійний», як «первинний», «родинний».

На основі вивчення біографічних матеріалів були побудовані дві матриці: спорідненості[7], що фіксувала наявність/відсутність кровної спорідненості чи свояцтва між активістами, та активності, котра фіксувала їхню спільну участь/неучасть у певних проектах, організованих за часів Старої Громади і пов’язаних із нею спільнот («Плеяда» Косачів, експедиційна та видавнича діяльність, київський відділ географічного товариства тощо). Будь-яка спільнота може бути інтерпретована у мережевій перспективі. Перевага мережевого підходу полягає в тому, що він дає можливість поєднати структурну компоненту аналізу із діяльною: з одного боку, не зводити актора до функціонального вираження соціальної позиції, а з іншого – враховувати структурні передумови різних форм активності. Кореляційний аналіз між двома матрицями у програмі UCINET засвідчив статистично значущий зв’язок кровної спорідненості та громадської активності на рівні 0,3.

activity
Графи активності членів Старої Громади

Що лежало на поверхні, найрідше осмислювалося: «рідна країна», «рідна мова», «ненька Україна» – вся лексика, успадкована від романтизму, свідчила, що первинні прив’язаності, принаймні на рівні семантики національного руху, ставали чинником символічної мобілізації.

За індексом центральності (за параметром близькості, тобто найменшої відстані між агентами) у матриці активності опиняються В. Антонович (69.388), М. Драгоманов (68.000) та М. Старицький (60.714), котрі репрезентують три родові групи всередині Громади[8]. Тоді як О. Кістяківський, котрий у матриці спорідненості має найвищий показник індексу (3.571), йде в активності п’ятим, а після нього йде О. Кониський, який не мав кровної спорідненості ні з ким у матриці і розташований між О. Кістяківським та С. Русовою, які належать до двох кланів усередині Громади.

kinship
Графи спорідненості членів Старої Громади

Розгляд непрямих зв’язків, які фіксуються в n-кліках, вказує на те, що М. Драгоманов із М. Старицьким та М. Лисенком належали до ядрової кліки, котра мала розгалужену комунікацію з багатьма іншими[9]. Що показово, родичі М. Драгоманова – Олена Пчілка, П. Косач та Леся Українка – складають окрему кліку всередині громадівської спільноти за матрицею активності. Передують їм О. Русов, В. Антонович, О. Кістяківський, П. Чубинський, О. Михалевич, задіяні у багатьох, насамперед етнографічно-статистичних, проектах. Очевидно, багато в чому перетини сфери наукових та громадських інтересів Ф. Вовка, М. Зібера, К. Михальчука, Т. Рильського сприяли тому, що вони були згруповані в одній спільноті. Той факт, що Б. Кістяківський та Русов-молодший потрапили в спільну кліку, яка містила найменшу кількість зв’язків із іншими активістами, може слугувати опосередкованим підтвердженням того, що саме належність до різних вікових когорт окремих громадівців гальмувала більш тісну участь у спільних проектах. Отже, попередньо можна стверджувати, що кореляція між спорідненістю та активністю є не просто випадковим збігом, проте використання коефіцієнту кореляції Пірсона не дає можливості з’ясувати напрям зв’язку: встановити, чи то спорідненість передувала активності, чи це, навпаки, активність сприяла спорідненості. Однак є можливість доповнити статистичний аналіз біографічним.

Братерство Миколи Лисенка й Михайла Старицького не залежало від Громади і передувало їй, так само як і спорідненість Павла Чубинського та баронів Міхелів (цей рід не був задіяний у проектах Громади, але забезпечував свояцтво кількох родин). Михайло Старицький і Софія Лисенко одружилися 1862 р., Володимир Антонович і баронеса Варвара Міхель – 1863 р., Олександр Кістяківський та баронеса Олександра Міхель – 1864 р., Олена Пчілка та Петро Косач – 1868 р.. Таким чином, ще напередодні 1869 р. (року нового початку Старої Громади) були сформовані ядра трьох із чотирьох родових груп: Драгоманови-Косачі, Кістяківські-Антоновичі з П. Чубинським та Старицькі-Лисенки, і всі три розширювалися у період активності. Лише одна родова група, Русови, була сформована в часи активної діяльності Громади: Софія Ліндфорс та Олександр Русов одружилися 1874 р. (останній був членом Громади з 1870 р.). На сам час активності Громади припадає подальше поглиблення родових зв’язків. Так, через шлюб сина Олександра Кістяківського Богдана та дочки Вільяма Марії родина Беренштамів, які у першому поколінні не мали родових зв’язків ні з ким у Громаді, у другому долучилася до найбільш розгалуженої родової групи Кістяківських-Антоновичів. До родової групи Старицьких-Лисенків у другому поколінні громадівців долучилися І. Стешенко та О. Черняхівський за рахунок шлюбів із жінками, що цю групу репрезентували.

12802723_1047340551971715_5000431712668914291_n
Видатний український антрополог та учаник громадівського руху Хведір Вовк  розмірковує, услід за Гамлетом, про те, як стосунки спорідненості здатні породжувати глибинні екзистенційні виклики.                                                                                                                            Шарж Анастасії Голумбовської.

На час активності громадівців першого покоління припадає, зокрема, народження у самих родових групах (через укладені шлюби між 1862 та 1874 роками) 8 майбутніх активістів із другого покоління, що були учасниками дочірніх від Старої Громади ініціатив. За одне покоління число «неприєднаних» зменшилося на 1 активіста – В. Беренштама, котрий після шлюбу дочки увійшов до родової групи Антоновичів-Кістяківських. Проте показовим є те, що жоден із 11 новозалучених активістів у другому поколінні не поповнив групу «неприєднаних»: усі були інтегровані в якусь із 4 родових груп усередині Громади.

23 з 35 активістів навчалися у Київському університеті, що до кін. ХІХ ст. лишався найбільш станово сегрегованим серед трьох наддніпрянських вищих навчальних закладів[10]. Щонайменше 21 із 35 ядрових активістів Громади були вихідцями з дворянства – стану, для якого забезпечувати інтегрованість спільноти через шлюбні зв’язки було типовою практикою. Зміни відбувалися на міжгенераційному рівні, коли вихідці зі шляхетних родин часом укладали шлюби з представниками інших станів, зокрема здібними парвеню (як було у випадку О. Старицької та сина вільновідпущеного й міщанки І. Стешенка), однак сама практика спорідненості як фактор інтеграції та передумова колективної дії була успадкована різночинним громадівським середовищем від його шляхетських предтеч[11]. Вона була хоч і не вирішальним, а все ж вагомим чинником уможливлення громадської активності. Водночас практика спорідненості – це функція станової етики дворянства, яке, на відміну від інтелігентів-різночинців, було привілейованою стратою в Російській імперії і мало ресурси, аби гарантувати вищий культурний престиж та символічне правонаступництво модерному національному проекту.

105

Практика спорідненості – це функція станової етики дворянства, яке, на відміну від інтелігентів-різночинців, було привілейованою стратою в Російській імперії.

Концепт «мужицької» нації обґрунтовував М. Драгоманов – спадковий дворянин козацького походження. Так само, як гайдамацьку стихію виправдовував Т. Рильський, чий предок, гербовий шляхтич, від рук самих гайдамаків мало не загинув. Інтелектуальний конструкт «демократичної» та безстанової української нації, створений народницькою історіософією, не повинен затьмарити реальні соціальні підстави національного руху. Звісно, мікросоціологічний екскурс не заперечує вищезгаданого: дворянське землеволодіння скорочувалося, шляхта асимілювалася й розорялася, однак ніщо з цього не є самодостатнім аргументом на користь твердження, що дворянство опинилося «за бортом» національного руху, який не прояснюється через формальне накладання на нього макростатистичних тенденцій. Останні радше допомагають збагнути, чому в своїх світоглядних пошуках шляхетські активісти врешті обрали егалітарну модель націоналізму.

Під час занепаду дворянства та повільної трансформації стратифікаційної системи від станової до класової, старі соціальні практики (спорідненості, станової приналежності) не просто «зникали», «розчинялися» чи «втрачали вагу». Вони змінили власну соціальну природу і за звичною для своїх носіїв траєкторією працювали на новий тип ідентичності та нові форми солідарності, які виникали в умовах модерного національного проекту другої половини ХІХ ст.. Урешті це один із тих випадків, коли славетне українське «кумівство» не гальмувало модернізацію, а сприяло їй через піднесення егалітарного та поступового національного руху, компенсуючи становим ресурсом брак модерних громадянських інститутів в умовах порядку закритого доступу, яким було феодальне суспільство Російської імперії ХІХ ст..

Володимир Шелухін
КНУ імені Тараса Шевченка

[1] Вебер М. Стани і класи // Вебер М. Господарство і суспільство: нариси соціології розуміння / пер. з нім. М. Кушніра. – К.: Вид. дім. «Всесвіт», 2012. – С. 253-257; Вебер М. Етнічні спільні відносини // Там само. – С. 327-339; Вебер М. Нація // Там само. – С. 674-677.

[2] З 1862 по 1914 р. у підросійській Україні дворянське землеволодіння скоротилося на 53% – див. Субтельний О. Україна: історія / пер. з англ. Ю. Шевчука. – К.: Либідь, 1991. – С. 235. Лише чверть спадкового дворянства України наприкінці ХІХ ст. послуговувалася українською як рідною – див. Грицак Я. Український національний рух у 1860-1880-х р. р. // Грицак Я. Нарис історії України: формування української модерної нації ХІХ-ХХ ст.. – К.: Ґенеза, 1996/ http://history.franko.lviv.ua/PDF%20Final/Grycak.pdf

[3] На цей час припадає Валуєвський циркуляр, заслання деяких громадівців (наприклад, П. Чубинського), закриття недільних шкіл, організація яких була пріоритетним завданням першого періоду Громади.

[4] М. Попович наголошував, що така «сімейність» свідчила про нечисленність активу й слабкість самого руху – Попович М. Нарис історії культури України. – К.: АртЕК, 1998. – С. 500-501. Йому опонувала О. Забужко у «Notre Dame d’Ukraine: українка в конфлікті міфологій» (2007), підкреслюючи: сімейність – типовий спосіб інтеграції спільнот шляхетного стану, і це не пов’язано з їхньою «слабкістю».

[5] М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кістяківський, Б. Кістяківський(j), В. Беренштам, М. Лисенко, М. та О. Старицькі(d-2), І. Стешенко, О. Черняхівський, П. та М. Косачі, О. Пчілка, Леся Українка, Д. Антонович, П. Житецький, О. Русов, Є. Тимченко, Т. Рильський, О. Михалевич, К. Михальчук, Ю. Русов(j), Ф. Вовк, М. Зібер, С. Подолинський, С. Лисенко, П. Чубинський, М. Беренштам, С. Русова, В. Рубінштейн, Ю. Цвітковський, Г. Ґалаґан, О. Кониський, П. Червінський, Л. Старицька-Черняхівська(d-1).

[6] Житецький І. Київська громада за 60-х років // Україна: науковий двомісячник українознавства. – Кн. 1. – 1928. – С. 125.

[7] У дослідженні не розрізнювалися кровна спорідненість і свояцтво: якщо для архаїчних спільнот таке розрізнення було принциповим (за К. Леві-Стросом), то у модерних – свояків інтерпретують як «далеких родичів». Обидва типи рахувалися як один.

[8] Де виділені чотири родові групи: Кістяківські-Антоновичі-Беренштами з Є. Тимченком та П. Чубинським, Старицькі-Лисенки з І. Стешенком та О. Черняхівським, Драгоманови-Косачі та Русови.

[9] Максимальна дистанція між агентами на рівні 2.

[10] Левицька Н. Соціальний склад та чисельність студентів-гуманітаріїв наддніпрянської України (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Наукові записки з української історії П.-Х. ДПУ ім. Г. Сковороди. – Вип. 31. – С. 112-113.

[11] Те, що інститути громадської відкритості завдячували своїм зародженням сімейності аристократичних товариств, ще з XVIII ст. було загальноєвропейською тенденцією – див. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости: дослідження категорії громадянське суспільство / пер. з нім. А. Онишка. – Львів: Літопис, 2000. – С. 89-96. Прикметний випадок значення мікромереж для інституціоналізації, лишень без квантифікації дослідження, на прикладі «зростання» лондонського Королівського товариства сприяння природничих знань із вузького кола езотеричних натурфілософів сер. XVII ст., подає Ф. Єйтс – Yates F. The Rosicrucian Enlightenment. – London, New York: Routledge, 2001. – pp. 220-246.

Автор: Всеукраїнський часопис "СВОЄ"

Всеукраїнський соціологічний часопис «СВОЄ» — це незалежне періодичне видання, що ставить собі за мету розширювати та доповнювати комунікацію всередині української соціологічної спільноти альтернативними пошуками та обговоренням актуальних проблем у контексті існуючих суспільних викликів. Часопис готується зусиллями ініціативної групи молодих соціологів і працює на некомерційних засадах, виходячи чотири рази на рік у електронному та друкованому вигляді.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s