Дона Гарвей: “Переосмислюючи спорідненість: крок із антропоцену в ктулуцен”

Моя мета – зробити так, щоб «спорідненість» означала дещо інше/більше, ніж спільне походження. Ще в коледжі мене зворушила шекспірівська гра словами «kin» та «kind»: kindest (найдоброзичливішими) не завжди є найближчі родичі. Спорідненість та доброзичливість розширюють обрії уяви й можуть змінити перебіг подій.

Advertisements

Редакція висловлює вдячність
Доні Гарвей за згоду опублікувати
цей текст на сторінках часопису *

Читайте також передмову
до тексту від перекладача

Нема ніяких сумнівів у тому, що антропогенні процеси спричиняли планетарні наслідки у своїй інтер/інтра-акції[1] з іншими процесами та видами відтоді, як наш біологічний вид став помітним (тобто протягом останніх кількох десятків тисяч років); а особливо відтоді, як агрокультура досягла великих масштабів (протягом останніх кількох тисяч років). Звісно, від самого початку найзначнішими тераформаторами** (та реформаторами) були й залишаються бактерії та їхні родичі, котрі виконують свою роботу в безлічі інших інтер/інтра-акцій (зокрема з людьми та їхніми практиками, технологіями й усім іншим). Ще за мільйони років до виникнення людської агрокультури обличчя планети змінилося через поширення насіннєвих рослин, після чого відбулося багато інших революційних еволюційних екологічних історичних процесів.

Люди швидко і жваво приєдналися до цієї бурхливої діяльності, навіть іще не ставши істотами, котрих пізніше було названо Homo sapiens. Але я вважаю, що в пошуках адекватної назви для антропоцену, плантацієцену[2] чи капіталоцену слід враховувати масштаб, темпи/швидкість, синхронність та комплексність. У вивченні системних явищ незмінно зринає питання про те, коли саме кількісні зміни переходять у якісні, і як порівняти наслідки життєдіяльності біокультурно, біотехнічно, біополітично й історично укоріненого населення планети (не лише людства) із пов’язаними з ними наслідками життєдіяльності інших угруповань видів та інших живих і неживих сил? Жодний вид, навіть такий пихатий, як наш із вами, вдаючи з себе шляхетних індивідів у так званому сучасному західному сенсі, не діє самотужки. Історію, як еволюційну, так і всіляку іншу, творять групи органічних видів та неживих сил.

Але чи існує переломний момент, який дає нову назву «грі» життя на Землі для всіх і вся? Ідеться не тільки про зміну клімату, а й про небувалий тягар токсичних хімікатів, видобуток копалин, спустошення підземних і наземних озер та річок, спрощення екосистеми, великомасштабний геноцид людей та інших істот тощо, тощо, тощо, що системно пов’язані у конфігурації, котра загрожує загальним колапсом системи, який, своєю чергою, загрожує ще одним колапсом, а той – іще одним. І цей цикл може затягнутися.

Історію, як еволюційну, так і всіляку іншу, творять групи органічних видів та неживих сил.

Анна Цинґ у недавній статті під назвою «Здичавіла біологія» висловила думку, що точкою переходу від голоцену до антропоцену можна вважати знищення більшості резервних осередків (т. зв. рефугіїв), із яких різноманітні угруповання видів (з людьми або без них) могли б відновитися по завершенні великих негараздів (на кшталт спустелювання, суцільної вирубки лісів тощо)[3]. Це нагадує тези координатора Мережі досліджень світової екології Джейсона Мура про те, що дешева природа добігає кінця; подальше її здешевлення не зможе забезпечити видобуток сировини та виробництво на сучасному рівні, адже більшу частину резервів вже вичерпано, випалено, вибрано, забруднено, знищено і виснажено всіма іншими можливими способами[4].

Вливання величезних коштів та надзвичайно винахідливі, але й деструктивні технології можуть відтягувати розплату, але дешева природа і справді скінчилась. Анна Цинґ стверджує, що голоцен був тривалим періодом, коли рефугії, тобто резервні осередки, все ще існували, до того ж у великих кількостях, забезпечуючи можливість нового заповнення світу багатим культурним і біологічних розмаїттям. Можливо, наруга, що заслуговує на назву антропоцен, полягає саме у знищенні місць і часу, де люди та інші істоти могли б знайти прихисток. Я, услід за іншими вченими, вважаю антропоцен радше межею, ніж окремою епохою, на зразок великого вимирання, що відокремило крейдовий період від палеогену[5]. Антропоцен позначає глибокий розрив: прийдешнє не буде схожим на минуле. На мою думку, наше завдання – зробити антропоцен якнайкоротшим і спільно культивувати всіма уявлюваними засобами прийдешні епохи, де знову було б куди сховатися.

Сьогодні Земля переповнена біженцями – людьми і не тільки, – котрим нікуди бігти.

3

Можливо, наруга, що заслуговує на назву антропоцен, полягає саме у знищенні місць і часу, де люди та інші істоти могли б знайти прихисток.

Тож, гадаю, нам потрібна іще одна гучна – а може, й не одна – назва. Так з’явилися антропоцен, плантацієцен та капіталоцен (останній термін створили Андреас Мальм та Джейсон Мур, перш ніж ним скористалася я). Я також наполягаю, що нам потрібно якось назвати сучасні динамічні сим-хтонічні сили, частиною котрих є і люди і які боряться за майбутнє сучасного. Ймовірно, але тільки ймовірно і тільки за умови глибокої відданості, співпраці та взаємодії з іншими землянами стане можливим розквіт розкішних багатовидових угруповань, до яких входитимуть і люди. Я називаю усе це ктулуценом – минулим, теперішнім і прийдешнім[6].

Ці реальні й можливі часопростори названі не на честь жінконенависницької расової почвари Ктулху із науково-фантастичних творів Говарда Лавкрафта (звідси й відмінність у написанні), а радше на честь розмаїтих всепланетарних щупальців, які є частинами однієї збірної сили, імен якій багато: Наґа, Гея, Танґароа (що виплеснувся з наповненого водою Папи), Тера, Ганіязу-гіме, Жінка-Павук, Пачамама, Ойя, Ґорґо, Ворон, Аакалулуджіузі та багато-багато інших. «Мій» ктулуцен, навіть маючи проблематичні давньогрецькі кучері, охоплює незліченні темпоральності й просторовості, а також безліч інтра-активних об’єднаних в угруповання істот – включно з більш-ніж-людьми, інакш-ніж-людьми, не-людьми та нашим тілом-як-тліном (human-as-humus).

Навіть з’явившись в американському англомовному тексті, як-от той, що перед вами, Наґа, Гея, Танґароа, Медуза, Жінка-Павук, і всі їхні родички – це вже кілька із тисяч можливих імен у дусі такої наукової фантастики, котру Лавкрафт ані уявити собі не міг, ані утямити, – сплетеної з павутиння спекулятивних вигадок, спекулятивного фемінізму, наукової фантастики та наукових фактів. Насправді дуже важливо, якими розповідями розповідаються розповіді, якими поняттями осмислюються поняття. В математичному, візуальному й наративному сенсах дуже важливо, якими образами зображуються образи, якими системами систематизуються системи.

Ймовірно, але тільки ймовірно і тільки за умови глибокої відданості, співпраці та взаємодії з іншими землянами стане можливим розквіт розкішних багатовидових угруповань, до яких входитимуть і люди.

Цієї тисячі імен забагато і замало; кожна з розповідей задовга і закоротка. Як казав Джим Кліфорд, нам потрібні розповіді (і теорії), котрі були б достатньо великими, аби дати уявлення про масштаб складності і залишити двері відчиненими й гостинними для відкриття нових і старих несподіваних зв’язків[7].

Один із правильних способів жити і померти у ктулуцені – об’єднуючи зусилля для відновлення притулків, щоб уможливити часткове, але стійке біологічно-культурно-політико-технологічне оздоровлення та перебудову, зокрема через прикрі, але незворотні втрати. Це мені стало зрозуміло завдяки Тому ван Доорен[8] та Вансьян Депре[9]. Уже втрачено дуже багато; ще більше втрат попереду. Нове продуктивне процвітання не може постати з міфів про безсмертя або з ухилення від смерті чи вимирання. Тут ціле неоране поле для «Речника Мертвих» Орсона Скота Карда[10]. І тим паче для приземленості Урсули Ле Ґуїн в її «Щоразу повертаючись додому».

Я прибічниця компосту, а не постгуманізму: всі ми – добрива, а не постлюди. Рубіж, що позначається як антропоцен/капіталоцен, багато що означає, зокрема й те, що всемасштабне й незворотне спустошення вже триває, і не тільки для близько 11 мільярдів людей, що населятимуть Землю наприкінці ХХІ-го століття, але й для безлічі інших живих істот. (Ця приголомшлива, але твереза оцінка чисельності населення світу базується на припущенні, що загальносвітовий показник народжуваності залишатиметься низьким; якщо ж він знову підскочить, будь-які тверезі прогнози втратять чинність). Поріг вимирання – не просто метафора; крах системи – не просто страшилка. Спитайте у будь-якого біженця з будь-якого біологічного виду.

Bryce - best
Дона Гарвей: “Віч-на-віч з труднощами. Родчання в добу ктулуцену” (2016)

Ктулуцен потребує щонайменше одного гасла (звісно, більш ніж одного). Продовжуючи кричати «Кіборги врятують планету!», «Біжи хутчіше, кусай сильніше!» та «Заткни пельку й тренуйся!», я пропоную волати «Рідніться, а не плодіться!». Ріднитися – мабуть, найскладніше і найнагальніше завдання. Феміністки нашого часу зіграли провідну роль у розриванні начебто природніх зв’язків між статтю й ґендером, расою і статтю, нацією й расою, расою і класом, ґендером і морфологією, статтю і репродуктивністю, а також репродуктивністю і формуванням особистості (за що слід дякувати меланезійцям у купі з Мерилін Стретерн та її колегами-етнографами)[11]. Якщо ж ми прагнемо міжвидового екологічного права, котре стосувалося б і людства в його розмаїтті, настала пора феміністкам зіграти провідну роль у творчому, теоретичному й активістському розриванні зв’язків між походженням і спорідненістю та спорідненістю й видовою належністю.

Бактерії та пліснява рясно обдарують нас метафорами; але полишимо метафори (подякувавши за них!), бо нам як ссавцям є що робити з нашими живими і неживими сим-поетичними сподвижниками, нашими спів-робітникáми. Нам треба ріднитися: сим-хтонічно й сим-поетично. Хто і що б ми не були, нам треба зв’язатися, зростися і злитися з приземленим (earth-bound) (за цей термін я вдячна Брюно Латуру[12]).

Ми, людське населення, повинні звернути увагу на глибинні, системні виклики; поки що, як сказав Кім Стенлі Робінсон у своїй «2312», ми живемо в епоху «Великої Тривоги» (що в його науково-фантастичній оповіді тривала з 2005 по 2060 рік – чи не надто він оптимістичний?), у «ситуації невизначеного сум’яття» [13]. Можливо, «Тривога» – навіть більш влучна назва, ніж антропоцен чи капіталоцен! Вона відкладеться в кам’яному покриві Землі і навіть уже відклалася в мінералізованих шарах ґрунту. Та сим-хтонічні сили не тривожаться – вони складаються та розкладаються, в чому криється не тільки небезпека, а й надія. Стримано висловлюючись, людська гегемонія не спирається на сим-хтонічні принципи. Як кажуть екосексуальні митчині Бет Стефенс та Ені Спринкл, відкладатися (composting) – це так збуджує!***

Настала пора феміністкам зіграти провідну роль у творчому, теоретичному й активістському розриванні зв’язків між походженням і спорідненістю та спорідненістю й видовою належністю.

Моя мета – зробити так, щоб «спорідненість» означала дещо інше/більше, ніж спільне походження. Повільний дефамілізаційний рух може протягом певного часу виглядати помилковим, але потім (якщо пощастить) виявиться правильним у всьому. Рідняться фізичні особи, але це не завжди індивіди чи люди. Ще в коледжі мене зворушила шекспірівська гра словами «kin» та «kind»: kindest (найдоброзичливішими) не завжди є найближчі родичі. Спорідненість та доброзичливість (у категоріальному сенсі турботи, близькості поза родовими узами, серед непрямих родичів та в безлічі інших значень) розширюють обрії уяви й можуть змінити перебіг подій (story). Завдяки Мерилін Стретерн я знаю, що слово «relatives» у британській англійській мові початково означало «логічні зв’язки» і лише у ХVІІ столітті набуло значення «члени родини», – це саме той фактаж, який я так люблю[14]. Вийдіть за межі англійської і побачите запаморочливу множину інших варіантів.

Я вважаю, що розширення й перевпорядкування спорідненості допускається хоча б тим фактом, що всі земляни у найглибшому сенсі є родичами, тож настав час краще потурбуватися про угруповання пов’язаних між собою істот (kinds-as-assemblages), не обмежуючись окремими біологічними видами. Спорідненість – слово з об’єднавчим значенням. Усі істоти поділяють спільну «плоть» у буквальному, семіотичному та генеалогічному сенсі. Пращури, виявляється, – дуже цікаві чужинці. Родичі, нам невідомі (за винятком членів родини чи роду[15] у нашому розумінні цих понять), незрозумілі, нав’язливі, активні.

Забагато для лаконічного гасла, я знаю! Але таки спробую. Можливо, через кількасот років людське населення цієї планети знову налічуватиме два-три мільярди, весь час залишаючись не просто метою, а й засобом для зростання добробуту різних людських та інших істот****.

Тож, рідніться, а не плодіться! Дуже важливо, щоб спорідненість примножувала спорідненість.

ur18_haraway-tt-width-750-height-500-fill-0-crop-0-bgcolor-eeeeee-nozoom_default-1-lazyload-1

Спорідненість – слово з об’єднавчим значенням. Усі істоти поділяють спільну «плоть» у буквальному, семіотичному та генеалогічному сенсі.

P.S.

Мій досвід говорить, що ті, кого я ціную як «наших», тобто ліві (або використайте будь-яке інше слово, що не спричинить серцевого нападу), вбачають неоімперіалізм, неолібералізм, жінконенависництво та расизм у словосполученні «не плодіться» з гасла «Рідніться, а не плодіться!». Нам здається, що частина «рідніться» є легшою та прийнятнішою з етичної та політичної точок зору. Це не так! Прийняти «рідніться» так само важко, як прийняти «не плодіться». Обидві частини потребують найвищої емоційної, інтелектуальної, художньої і політичної винахідливості, як індивідуальної, так і колективної, безвідносно до ідеологічних, регіональних та інших відмінностей. Складається враження, що «наших» можна почасти поставити в ряд із деякими християнами, що заперечують зміну клімату, – у них віра та вірність занадто глибокі, щоб дозволити собі змінити погляди й відчути проблему по-новому. Урахування того, що в риториці правих і фахівців із розвитку називається «демографічним вибухом», подекуди сприймається «нашими» як перехід на бік зла.

Але заплющення очей не усуває проблеми. Я знаю, що поняття «населення» створюється державою як свого роду «узагальнення» і «дискурс», що трансформує реальність кожного з нас, але не на користь кожному з нас. Я також гадаю, що різноманітні докази, котрі можна за їхньою надійністю й переконливістю порівняти з доказами швидких кліматичних змін, свідчать, що 7-11 мільярдів людей матимуть потреби, котрі не можна буде задовольнити без колосальної шкоди людським і нелюдським істотам по всій Землі. Тут не місце простому каузальному зв’язку, адже в екоправі недопустимо застосовувати однофакторні підходи для пояснення всіх тих винищень, зубожінь і вимирань, які сьогодні накочуються в світі одне на одне. Звалювання всієї вини на капіталізм, імперіалізм, неолібералізм, модернізацію чи ще щось інше «не наше» у поєднанні з показниками чисельності людства також не дасть задовільного результату. Ці виклики вимагають важкої і невтомної праці, а також радісного, грайливого й відповідального єднання з несподіваними іншими. Кожен із цих викликів є надто важливим для планети, аби віддавати їх на відкуп правим, фахівцям з розвитку чи ще комусь із прибічників збереження статус-кво. Тут і є місце для нового й несподіваного розуміння спорідненості як ненатальної і позакатегорійної.

Нам треба знайти способи, як звеличити низькі показники народжуваності й заохотити індивідуальні рішення жити яскравим і щедрим життям (зокрема через створення стійких інноваційних родинних зв’язків – «рідновацій»), не народжуючи більше дітей – насамперед, але не тільки в заможних регіонах, країнах, спільнотах, родинах та соціальних класах, котрі мають високі показники споживання й експортують бідність. Нам потрібно заохочувати демографічну та інші галузі політики братися за подолання жахливих демографічних викликів шляхом популяризації ненатальної спорідненості, зокрема проводячи нерасистську імміграційну, екологічну і соціальну політику, однакову для новоприбульців та «корінних» (освіта, житло, здоров’я, ґендерна і сексуальна свобода, агрокультура, педагогіка, спрямована на виховання не тільки людських істот, технології та соціальні інновації для підтримки здоров’я і працездатності літніх людей тощо, тощо, тощо).

Ці виклики вимагають важкої і невтомної праці, а також радісного, грайливого й відповідального єднання з несподіваними іншими.

Я не ставлю під сумнів невідчужуване особисте «право» (оце так слово для подібних суто тілесних матерій!) народжувати дітей чи ні; примушування в цьому питанні неприпустиме на жодному рівні, і в будь-якому разі воно вилізе боком, навіть якщо ви спроможні змиритися з примусовими законами чи звичаями (особисто я – не спроможна). З іншого ж боку, що сталося б, якби новою культурною нормою стало очікування, що кожна нова дитина матиме протягом життя щонайменше трьох батьків (котрі необов’язково є коханцями одне одного і котрі після цього вже не народжували б, хай навіть живучи в багатодітних багатопоколінних домогосподарствах)? Що сталося б, якби практики відповідальної адопції літніх людей та літніми людьми стали загальноприйнятими? Що сталося б, якби занепокоєні низьким рівнем народжуваності країни (як-то Данія, Німеччина, Японія, Росія, біла Америка та інші) визнали, що страх перед іммігрантами – це велика проблема і що боротьба за підвищення народжуваності підживлюється проектами й фантазмами расової чистоти[16]? Що було б, якби люди шукали ненатальних родинних зв’язків (рідновацій) поміж індивідів і колективів із дивацьких, деколонізованих і тубільних світів замість багатих і забезпечених європейських, євро-американських, китайських чи індійських секторів?

Свого часу Рустен Гоґнес переймався питанням на Фейсбуці: «Чого саме бракує нашій уяві та нашій здатності піклуватися про одне одного (як про людей, так і не-людей), якщо ми неспроможні зреагувати на проблеми, спричинені зміною вікової структури населення, в інший спосіб, ніж народжуючи дітей? Нам треба знайти способи, як звеличити молодь, що зважилась не народжувати дітей, не підмішуючи націоналізм у вже й без того гримучу суміш пронаталістського тиску, який вона відчуває на собі».

main

Боротьбу за високу народжуваність, хай під якою машкарою вона ховається, слід майже всюди ставити під сумнів. Я кажу «майже», щоб нагадати про місця, де досі відчуваються наслідки геноциду та депортації цілих народів – ганебних речей, які відбуваються й досі. Слово «майже» також слугує болісним нагадуванням про сучасне зловживання стерилізацією, про жахливо неприйнятні й неефективні засоби контрацепції, про зведення жінок та чоловіків до абсолютного ніщо в старих і нових стратегіях демографічного контролю, а також про інші жінконенависницькі, патріархальні й ксенофобські/расистські практики, що є частиною заведених порядків по всьому світу[17].

У всіх цих питаннях нам потрібна міцна взаємопідтримка та готовність іти на ризики.

Переклад з англійської Артемія Дейнеки
Під редакцією Тараса Цимбала

* Переклад виконано за: Haraway D. Anthropocene, Capitalocene, Plantationocene, Chthulucene: Making Kin. Environmental Humanities, vol. 6, 201 5, pp. 159-165. (http://environmentalhumanities.org/arch/vol6/6.7.pdf). – Тут і далі зірочками позначено примітки перекладача та редакції.

[1] Інтра-акція – це поняття, запропоноване Керен Барад у книжці «Meeting the Universe Halfway» (Durham, NC: Duke University Press, 2007). Я продовжую користуватися поняттям інтеракції (взаємодії) лише для того, аби залишитися зрозумілою для аудиторії, котра ще не збагнула радикального зрушення, що випливає з дослідження Барад, а почасти й через мої неперебірливі мовні звички.

** Тераформування – поняття, запропоноване у 1942 році американським фантастом Джеком Вільямсоном для позначення процесів зміни екології незаселених планет задля приведення їх у відповідність життєвим потребам земних рослин і тварин. Тераформатори – це агенти означених змін.

[2] У ході розмови, записаної в 2014 році для журналу «Ethnos» в Оргуському університеті, її учасники колективно вигадали назву плантацієцен для позначення руйнівного перетворення розмаїтих людських господарств, пасовищ та лісів у закриті видобувні плантації, базовані на рабській праці та інших формах експлуатованої, відчуженої і зазвичай мобільної праці. Транскрипт розмови опубліковано в журналі «Ethnos» під назвою «Антропологи розмовляють про антропоцен». Дивіться також веб-сайт AURA: http://anthropocene.au.dk/.

[3] Anna Tsing, “Feral Biologies,” paper for Anthropological Visions of Sustainable Futures, University College London, February 2015.

[4] Jason Moore, Capitalism in the Web of Life (NY: Verso, 2015). Чимало статей Мура можна прочитати на сайті: https://jasonwmoore.wordpress.com/

[5] Я вдячна Скоту Ґілберту, котрий вказав під час діалогів для журналу «Ethnos» та інших розмов в Оргуському університеті в жовтні 2014 року, що антропоцен (та плантацієцен) слід розглядати радше як граничну подію на кшталт крейдового вимирання, а не як окрему епоху.

[6] Суфікс «-цен» розмножується! Я зважуюсь на цей надмір через те, що захоплена початковим значенням морфеми «-цен/кайнос», тобто насиченим, волокнистим і громіздким «тепер», одночасно давнім і недавнім.

[7] James Clifford, Returns: Becoming Indigenous in the Twenty-first Century (Cambridge MA: Harvard University Press, 2013).

[8] Thom van Dooren, Flight Ways: Life and Loss at the Edge of Extinction (New York: Columbia University Press, 2014).

[9] Vinciane Despret, “Ceux qui insistent,” in Faire Art comme on fait societé, ed. Didier Debaise, et al. (Paris: Réel, 2013).

[10] Orson Scott Card, Speaker for the Dead (NY: Tor Books, 1986).

[11] Marilyn Strathern, The Gender of the Gift: Problems with Women and Problems with Society in Melanesia (Oakland CA: University of California Press, 1990).

[12] Bruno Latour, “Facing Gaïa: Six Lectures on the Political Theology of Nature,” Gifford Lectures, 18-28 February, 2013.

[13] Kim Stanley Robinson, 2312 (London: Orbit, 2012). Цей надзвичайний науково-фантастичний наратив був удостоєний премії «Неб’юла» як найкращий роман.

*** «Ми – екосексуалки. Земля – наша коханка. Ми шалено, пристрасно й несамовито кохаємось, відчуваючи вдячність за ці стосунки щодня. Щоб вибудувати двосторонній і стійкий зв’язок із Землею, ми співпрацюємо з природою. Ми піклуємося про Землю з добротою, повагою та любов’ю». Детальніше див. http://sexecology.org/.

[14] Marilyn Strathern, “Shifting Relations,” стаття для Emerging Worlds Workshop, University of California at Santa Cruz, 2013.

[15] «Рід» – це ще одне патріархальне за витоками слово, яке обігрують феміністи. Етимологія й актуальний слововжиток не визначають одне одного. «Спорідненість» (kin) і «рід» (gens) – слова-близнюки в історії індоєвропейських мов. Коли випаде хвилинка інтра-активної комуністичної надії, можете зазирнути сюди: Gens: A Feminist Manifesto for the Study of Capitalism by Laura Bear, Karen Ho, Anna Tsing, and Sylvia Yanagisako (http://culanth.org/fieldsights/652-gens-a-feminist-manifesto-for-the-study-of-capitalism).

**** Алюзія на відомий вислів Іммануїла Канта: «Дій так, щоб завжди ставитися до людей і до себе також, як до мети, і ніколи — лише як до засобу».

[16] Щоб побачити, як саме фантазми расової чистоти та відмова надати іммігрантам статус повноцінних громадян до сьогодні скеровує політику в «прогресивному», «розвинутому» світі, дивіться: Danny Hakim, “Sex Education in Europe Turns to Urging More Births”. (http://www.nytimes.com/2015/04/09/business/international/sex-education-in-europe-turns-to-urging-more-births.html?_r=0).

[17] Наприклад, див.: Kalpana Wilson, “The ‘New’ Global Population Control Policies: Fueling India’s Sterilization Atrocities,” Different Takes Winter 2015, http://popdev.hampshire.edu/projects/dt/87.

Автор: Всеукраїнський часопис "СВОЄ"

Всеукраїнський соціологічний часопис «СВОЄ» — це незалежне періодичне видання, що ставить собі за мету розширювати та доповнювати комунікацію всередині української соціологічної спільноти альтернативними пошуками та обговоренням актуальних проблем у контексті існуючих суспільних викликів. Часопис готується зусиллями ініціативної групи молодих соціологів і працює на некомерційних засадах, виходячи чотири рази на рік у електронному та друкованому вигляді.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s