Помийна антропологія

Рецензія на книгу Томаса Гілланда Еріксена «Сміття і люди. Зворотній бік споживання» (2016)

Advertisements

Ще 50 років тому писати книгу про сміття було збоченням. Бо сміття – це непотріб, це те, що ми позбавляємо будь-якого значення шляхом викидання. Сміття неминуче утворюється внаслідок наведення порядку і швидко зникає з поля уваги, позаяк не вписується більше у нашу картину світу. Сьогодні завдяки екологічним рухам тема відходів активно проговорюється, і викидати сміття, не задумуючись, стало набагато складніше. Разом з тим книга Еріксена не містить притаманних екологічній риториці «ризиків для планети», «попереджень людству» та характерної повчальної ноти. Це антропологічна робота. З одного боку, про людину у її повсякденних практиках, яка жила і живе, розрізнюючи навколо себе «чисте» і «брудне», «потрібне» і «мотлох», «порядок» і «хаос». З іншого, про світ, що цими розрізненнями твориться, долається і винищується.

Книга професора соціальної антропології Університету Осло, вийшла в світ у 2011 році, а українською в перекладі Ірини Сабор – в 2016 році у видавництві «Ніка-Центр». Низка есеїв, опублікованих під однією обкладинкою, присвячена різним аспектам того, що сучасне людство звикло викидати у смітник чи туалет: мотлох, «використані» речі, залишки їжі та інше, що потрапляє на сміттєзвалища. Автор більше десяти популярних робіт, у тому числі перекладених українською («Тиранія моменту: швидкий і повільний час в інформаційну добу», «Біг на місці. Парадокси конкуренції»), перебирає тисячі історій, починаючи від дослідження сміття Рат’є, закінчуючи історіями про випадково вимкнену морозилку у себе в гаражі. У тексті немає жорсткої теоретичної рамки. Критично налаштований читач може провести аналогію: Еріксен пише так, ніби сам порпається у купі сміття. Можливо. Проте в цьому смітнику купа цікавих історій. Переповідаючи їх нам, Еріксен веде уявний діалог з Мері Дуглас, яка займалася дослідженнями релігійних ритуалів, пов’язаних з поняттями чистого і нечистого.

Сьогодні завдяки екологічним рухам тема відходів активно проговорюється, і викидати сміття, не задумуючись, стало набагато складніше. Разом з тим книга Еріксена не містить притаманних екологічній риториці «ризиків для планети», «попереджень людству» та характерної повчальної ноти. Це антропологічна робота.

Сміття якого не існує

Основна теза, навколо якої вибудовується вся робота, – сміття не існує. Усе те, що набуває статусу сміття, піддається перегляду у вирі контекстів людського існування. Сміття то є чи потрібна річ, нормальне чи недопустиме – не що інше, як рішення, прийняття яких відбувається під впливом певних культурних настанов. «Межі між тим, що є сміттям, і тим, що ним не є, дуже відносні й до того ж рухомі». Крізь це ключове заперечення маячить класична дюргейміанська формула: «соціальне слід пояснювати соціальним».

Сміття не існує, – і це не тільки наслідки любого соціологам методу соціального деконструювання, – а ще й цікаве спостереження про речі, які втрачають свою ідентичність. Обрізаний ніготь перестає бути складовою цілісного Я. Старі дерев’яні перегородки моєї улюбленої шафи поєднуються з субстанцією сміттєзвалища з такою ж певністю, з якою з моєї свідомості зникає сама шафа, бо тепер, коли у мене нова і краща, стара стало «мотлохом». Померлих людей чи ба навіть деяких домашніх тварин натомість не прийнято позбавляти ідентичності, викидаючи на смітник. Захоронення в окремому місці – акт цілеспрямованого збереження ідентичності.

original-066fc84feb43f5bf7fa2588d8a4b6542

І справді, якщо об’єкт перетворився на непотріб, це означає, що він втратив свій онтологічний статус, він позбавився своєї смислової структури – ейдосу. Цікаво, що саме концепт сміття став свого часу засобом насмішкуватого оскарження метафізичних візій Платона, коли давньогрецькі скептики в порядку своєрідної провокації запитували, чи є свій ейдос в уламка розбитого глечика. Відповісти на це ствердно було б безглуздям, в той час як сказати «ні» означало б заперечити саме існування уламку, адже приналежність речі буттю неможлива інакше, ніж через світ ідей. Коли річ вже не підсвічується світлом розуму і випадає з циклів повсякденної прагматики, вона втрачає саму себе і перетворюється на сміття.

Усе те, що набуває статусу сміття, піддається перегляду у вирі контекстів людського існування. Сміття то є чи потрібна річ, нормальне чи недопустиме – не що інше, як рішення, прийняття яких відбувається під впливом певних культурних настанов.

Речі, перетворені на сміття, стають безпорадними, проте можуть бути наново контекстуалізованими і включеними у чиїсь життєві проекти. Еріксен пише, що це може бути будь-хто: безхатченки, дослідники, ЦРУ, екологи, плем’я варао, що мешкає вздовж річки Оріноко нижче за течією… А також – ми самі.

«Приватний» вміст сміттєвих баків

Попри свою знеціненість для світу повсякдення, сміття є джерелом інформації про того, хто його викинув. З університетської парти соціологам відомо, що копатися у смітнику можна цілком виправдано, якщо за цим стоїть дослідницька мета, а також погодження з тими, хто це сміття викидає. Останнє важливо як з етичної, так і юридичної точки зору.

Баки зі сміттям стоять в публічних місцях посеред вулиці, їх ніхто не охороняє і копирсатися в них не заборонено. Разом з тим, відслідковувати чиєсь життя, досліджуючи сміття конкретної людини, означає порушення меж приватного життя. Як пише Еріксен, людину, яка свого часу шалено розізлила Боба Ділана, через те, що досліджувала його особисте життя, копирсаючися у його смітнику, так і не вийшло притягти до відповідальності. Все це піднімає класичні для соціології питання «приватного» і «публічного». Коли хтось трамбує відро для сміття у себе вдома, він або вона користується фоновими очікуваннями про те, що весь процес його вивезення є деперсоналізованим.

LONDON DUSTMEN STRIKE 1979
Страйк комунальних служб у Лондоні, 1979.

У глобальному індустріалізованому світі нерівностей, в якому сміття не тільки викидається, але й стає предметом міжнародної торгівлі, мотлох одної країни стає надбанням іншої. Гуманітарні збори одягу у призначені для цього баки в Норвегії, що продається в Україні як секонд-хенди, є не чим іншим, як продажем сміття. Так, чиєсь сміття стає для іншого знахідкою. У цьому ж контексті Еріксен згадує про плем’я варао, що проживає у Венесуелі вздовж річки Оріноко за рахунок того, що здійснює регулярні вилазки на сміттєзвалище сусіднього промислового міста. Найбільший виробник сміття США переправляє свій мотлох кораблями в Китай. Після того, як бідні жінки та діти пересортують його на окремі речовини, вони будуть переплавлені й готові для нового використання.

Про котів і гидоту

Одного разу кіт Еріксена зловив мишу і не зміг її перетравити. Шлункові соки разом із неперетравленими лапками, шматочкам хвоста та головою опинилися на килимі. Якби цей недосвідчений кіт наробив це під деревом у садку, – пише Еріксен, – це не було б так огидно, і коту можна було б швидко вибачити. Так, Еріксен підходить до розрізнення сміття і гидоти.

На відміну від сміття, обсяги якого значно збільшилися з індустріальною революцією, гидота була завжди. І «аби утримувати подалі від себе цей темний і смердючий світ», людство вдавалося до різноманітних засобів. Совалися лише межі чистого і брудного, прийнятного і неприйнятного.

У глобальному індустріалізованому світі нерівностей, в якому сміття не тільки викидається, але й стає предметом міжнародної торгівлі, мотлох одної країни стає надбанням іншої.

Побут, поділений з пацюками і тарганами, зловонні речовини – саме цьому питанню присвячена окрема частина книги. Пацюки, як би сильно нас від них не трусило, є нашими постійними неминучими супутниками. «Вони живуть у структурах, які створені людськими руками, як-от система каналізації, погреби, сміттєзвалища, тунелі чи горища». Поміж тим, їх не люблять, ними гидують, їхні права не захищають. «Звичайна щуряча отрута, як до прикладу, антикоагулянти, атакує жертву зсередини, спричиняючи масивні внутрішні кровотечі, і для настання летального кінця потрібна велика доза. Якби у такий спосіб умертвляли панд чи собак, про це б писали всі газети».

Засмічена голова

«Метафору «засмічення» використовують, коли говорять про надмір інформації, гонитву за сенсаціями та вульгарну комерціалізацію, коли продавець пнеться за будь-яку ціну апелювати прямісінько до серця свого потенційного клієнта, не завдаючи собі клопотів йти в обхід через мозок». У 2001 році в роботі «Тиранія моменту», щоб позбутися інформаційного захаращення, Еріксен радив перевіряти електронну пошту по понеділках. Сьогодні це виглядає просто смішно. Справа в тому, що в 2001, коли ще не було соціальних мереж та смартфонів, нічого не змушувало нас перевіряти пошту, оновлювати стрічку, постити, ділитися, відмічати відвідані місцини. Зараз всі умови для засмічення розуму створені, і надалі кількість інформації не зменшуватиметься.

978x

***
Читаючи роботу Еріксена, спонтанно задаєшся питанням: що робити зі сміттям? У цій книжці немає порад, як впоратися з інформаційним захаращенням. Проте ми і самі знаємо, як іноді корисно обмежити себе у доступі до соціальних мереж. З ідеї про соціальну природу сміття випливає оптимістична перспектива. Якщо правильно організувати процес, якщо розуміти, що наші відра зі сміттям не зникають у просторі, ми впораємося з будь-якими екологічними та психологічними наслідками. А так, сміття, його вироблення, переробка чи реконтекстуалізація – процес вічний.

Анастасія Фітісова
КНУ ім. Тараса Шевченка

Автор: Всеукраїнський часопис "СВОЄ"

Всеукраїнський соціологічний часопис «СВОЄ» — це незалежне періодичне видання, що ставить собі за мету розширювати та доповнювати комунікацію всередині української соціологічної спільноти альтернативними пошуками та обговоренням актуальних проблем у контексті існуючих суспільних викликів. Часопис готується зусиллями ініціативної групи молодих соціологів і працює на некомерційних засадах, виходячи чотири рази на рік у електронному та друкованому вигляді.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s