Що вміє соціологія, але не робить Буравой?

Як не парадоксально це звучить, але хороша публічна соціологія – це передусім вишукана соціологічна теорія, що стала спроможною здійснити інтервенцію у царину повсякдення, тобто описати із-середини світ, у якому ми співіснуємо, так, щоб він втратив для нас свою очевидність, став незнайомим, примушуючи нас дивуватися і непокоїтися.

Advertisements

1111111111

ДВІ «ПУБЛІЧНИХ СОЦІОЛОГІЇ»

Свого часу Вальтер Беньямін писав у відомому есе, що на противагу естетизації політики необхідно політизувати мистецтво. Ця інверсія може здаватися дещо темною і не до кінця зрозумілою, але вона схоплює у собі важливу теоретичну інтуїцію: у пошуках зв’язку між двома царинами слід враховувати також і напрямок, в якому цей зв’язок вибудовується. Інакше ми ризикуємо міряти одним мірилом Лені Ріфеншталь та французьких авангардистів. Ця стаття не про зв’язок мистецтва й політики, а про соціологію у її відношенні до публічного. Але ми все ж скористаємося наведеним вище розрізненням для того, щоб означити два альтернативні способи тлумачити це словосполучення – «публічна соціологія». Залежно від того, на якому з двох слів ми наголосимо, матимемо два принципово різних проекти. Ключове питання тут: у якому напрямку здійснюватиметься інтервенція? Соціологія розширюватиме власну публіку чи публіка (або т. зв. «громадянське суспільство») опанує та інструменталізує соціологію? Зазначу, що перше формулювання видається мені куди більш привабливим і справедливим стосовно нашої науки, ніж друге.

Щоб одразу уникнути звинувачень у дурній метафізиці й схильності мислити «чистими формами», скажу, що соціологія й публічна сфера ніколи не існували як окремі й автономні області. У кожної соціології є своя публіка, і в кожної публіки – своя соціологія. Принциповим є лише спосіб позиціонування одного стосовно іншого. У загальному вигляді соціологію (як і будь-яке інше гуманітарне знання) можна розуміти двояко: з одного боку, ми маємо справу з сукупністю спеціалізованих висловлювань, що окреслюють дискурсивне поле соціології як академічної науки; з іншого боку, соціологічна концептуалізація є цілком «природною» функцією буденної свідомості. Як інколи говорять про повсякденну психологію чи філософію, ми можемо вести мову про повсякденну соціологію (не плутати з соціологією повсякдення) як про схильність не ангажованих у академічне знання людей продукувати соціологічні судження.

«Ключове питання тут: у якому напрямку здійснюватиметься інтервенція? Соціологія розширюватиме власну публіку чи публіка (або т. зв. «громадянське суспільство») опанує та інструменталізує соціологію?»

Мабуть, кожному з нас доводилося чути від наших друзів-несоціологів щось про «боротьбу з системою» або про те, як «соціум тисне на людину», чи, можливо, оригінальні міркування з приводу власної «національної ідентичності» і т. п. Навіть наївні судження такого типу є результатом рефлексивної роботи, котру проводить буденне мислення, концептуалізуючи власний життєвий світ у рамках певних смислових горизонтів. Наразі не так важливим є походження подібних міркувань, як їх фактична наявність. Живучи спільно, ми так чи інакше вимушені уявляти собі цю спільність. Тим паче, що кожна людина є компетентним учасником суспільного життя, кожен якоюсь мірою сам собі соціолог. Між «нами» і «ними» не існує принципової межі, ця межа скоріше дискурсивна і пов’язана не стільки з характером виробленого знання, скільки зі стилістичним умінням у правильній манері посилатися на актуальні для академічної спільноти прізвища та контексти. Подекуди доводиться чути вкрай безглузді висловлювання від велемудрих академічних речників, тоді як далекі від університету люди виявляються надзвичайно вправними і досвідченими теоретиками щодо багатьох соціологічно релевантних тем. Тож, говорячи про публічну соціологію, слід завжди пам’ятати, що, якою б не була публіка, своєрідна соціологія заздалегідь присутня у її арсеналі. Залишається тільки з’ясувати, в яких порядках, вимірах та пропорціях соціологічна і публічна компоненти мають поєднуватися, аби на виході ми не отримали чергову ідеологічну потвору або інтелектуально незграбного гомункула.

ЩО НЕ ТАК ІЗ ПРОЕКТОМ МАЙКЛА БУРАВОГО?

Давайте проаналізуємо той спосіб мислити публічну соціологію, котрий пропонує нам автор цього проекту. Почнемо з того, що Буравой загалом досить дивакуватим чином визначає соціологію як «науку, що вивчає світ із позиції громадянського суспільства». Принаймні, так він говорить про це у своїй лекції з курсу «Global Sociology», котру подибуємо на Ютубі. За цим визначенням стоїть схематика Антоніо Ґрамші, котрий відмежовував громадянське суспільство водночас від ринку і від держави як самостійну третю сферу. Тут ми бачимо той самий «сферичний» спосіб мислення, згідно з яким пиріг суспільства ділиться на три окремих шматки: економічний, політичний та власне соціальний. Наведену вище дефініцію автор підкріплює міркуванням про те, що в авторитарних (або тоталітарних) суспільствах, де публічна сфера цілковито монополізована державою, соціологія, як правило, займає доволі маргінальне положення. Безвідносно до того, наскільки справедливим є таке судження, можна сказати, що в означеній тривимірній схемі вже цілком простежується доволі типова схильність до «онтологізації» теоретичних узагальнень, тобто помилкового їх розміщення по той бік нашого дослідницького погляду, наче вони виявляють внутрішню структуру світу, що існує «там ззовні».

Але Буравой говорить не тільки про субстанціональну окремішність ринку стосовно держави, а громадянського суспільства стосовно їх обох так, ніби ведення боротьби та встановлення миру між цими трьома царствами складає сутність колективного життя людей. Він стверджує, що соціологія фактично є одним із інститутів громадянського суспільства, одним із суспільних акторів, діяльність якого не зводиться ані до економічної, ані до політичної логіки, а має натомість свою власну логіку, укорінену в сфері громадськості. Погляд соціолога, таким чином, постає як погляд «громадського діяча», що займається дослідженням та вирішенням актуальних соціальних проблем, «відвойовуючи» тим самим територію у ринку й держави.

Далі Буравой пропонує доволі специфічний погляд на структуру соціологічного знання, беручи за основу дві простих дихотомії: а) соціологія може виконувати або інструментальну, або рефлексивну функцію; б) вироблене нею знання може орієнтуватися або на академічну, або на поза-академічну аудиторію. На перехресті цих опозицій з’являються чотири комірки, в одній із яких причаїлася наша головна героїня:

Buravow's tab

Для нас важливо пам’ятати, що кожна з цих чотирьох соціологій, за логікою Буравого, заздалегідь є специфічним субститутом громадянського суспільства, але тільки одна з них має статус «публічної». Публічна соціологія, таким чином, – це орієнтоване на неакадемічну аудиторію рефлексивне знання, що дистанціюється від прикладної діяльності і займається радше виявленням соціальних проблем та інтенсифікацією громадського діалогу щодо них. Цікаво, що автор тут вдається до моралізаторської метафорики, говорячи, що публічна соціологія – це совість прикладної соціології, котра застерігає останню, щоб та не потрапляла до ринкових або державницьких тенет, задовольняючи примхи своїх клієнтів.

У професійної соціології, котра займається академічними дослідницькими програмами, теж є своя совість, що носить ім’я критичної соціології. Остання покликана виявляти приховане підґрунтя академічних досліджень, примушуючи професійну соціологію позбавлятися властивих їй упереджень, що замилюють дослідницький погляд, роблять його нечутливим до певних соціальних процесів і ведуть до дискримінації окремих соціальних груп. Ліва критика теорій соціального консенсусу або феміністична критика патріархальних настанов – це приклади, котрі наводить Буравой для ілюстрації ефективної роботи соціології такого типу.

Отже, соціологічна наука постає насамперед як специфічне середовище професіоналів, що виконують прагматичні наукові завдання, орієнтуючись на т. зв. «онтологічні виклики» і беручи до уваги внутрішні або зовнішні запити, а потім копаються у самих собі та присоромлюють одне одного за невідповідність емансипативним ідеалам Просвітництва. Можливо, така картина видається дещо карикатурною, але вона цілком відтворює логіку авторського аргументу, а разом із тим – авторського ангажементу. У будь-якому разі, множинні варіанти компонування професійної соціологічної діяльності та критичної рефлексії щодо неї (чи то всередині академічного світу, чи то поза його межами) не дають можливості скласти пазл соціології у завершену картину. Цій картині не вистачає чогось фундаментально важливого.

«Для Буравого соціологічна наука постає насамперед як специфічне середовище професіоналів, що виконують прагматичні наукові завдання, а потім копаються у самих собі та присоромлюють одне одного за невідповідність емансипативним ідеалам Просвітництва».

ЗА ІНШУ ПУБЛІЧНУ СОЦІОЛОГІЮ

Теза, з якої розпочнеться подане нижче міркування, наступна: соціологія = «те, про що пише Буравой» + «іще щось надзвичайно важливе». Але що саме? Окрім 4 компонентів, описаних Буравим, існує також своєрідний «5-й елемент», що не вміщується ні в які інституційні рамки і взагалі не є однією із рубрик у структурі соціологічного знання, але має стосунок до кожної із них: ідеться про соціологію як про виробництво специфічних способів мислення. Вище ми вже згадували, що соціологічне мислення – це те, на що (певною мірою) приречена будь-яка людина. Поділяючи спільний життєвий простір із іншими, кожен із нас, незалежно від того, маємо ми соціологічну освіту чи ні, вимушений продукувати певні інтерпретативні схеми, аби пояснити самому собі та іншим, що значить жити у колективах.

Попри те, що у випадку з професійними соціологічними дослідженнями ці схеми подекуди перетворюються на вивірений пізнавальний інструмент, їхня роль не є суто інструментальною. Мислити соціологічно означає описувати світ у певний спосіб, проводити всередині світу розрізнення, пов’язані із особливостями нашого з вами співіснування. Це екзистенційна необхідність людського життя, а не привілей окремої науки. Тому «професійні соціологи» лише учасники спільної гри, в яку грають усі без винятку люди, виявляючи для себе і для інших, чим є суспільство. Вони – не арбітри, а тільки команда на полі, котра, як нам відомо, діє не надто злагоджено. Але, незважаючи на цю внутрішню множинність, ми цілком здатні впізнати «своїх». А отже, нас щось об’єднує. От тільки що?

«Професійні соціологи – лише учасники спільної гри, в яку грають усі без винятку люди, виявляючи для себе і для інших, чим є суспільство. Вони – не арбітри, а тільки команда на полі, котра, як нам відомо, діє не надто злагоджено.»

Як було сказано вище, межа між «своїми» і «чужими» для соціологів не має субстанціонального підґрунтя, вона конструюється дискурсивно і пов’язана насамперед зі здатністю компетентно і послідовно практикувати ті способи мислення, котрі були винайдені соціальними теоретиками протягом останніх двох століть. Далеко не кожен із них іменував себе соціологом, а тим паче «професійним соціологом». Конт мріяв про створення нової науки, але не мав університетської кафедри; Маркс закладав підвалини сучасного критичного мислення, але висміював Конта разом із його проектом; Зімель нерідко вживав слова «соціологія», «філософія» та «психологія» як свого роду синоніми, а Вебер час від часу дистанціювався від соціології, іменуючи свої заняття «наукою про культуру». Жоден із них не був представником соціологічної професії у тому сенсі, як її розуміє Буравой. Але ми об’єднуємо їх у рамках єдиного соціологічного пантеону через те, що мислимо так, як вчили нас вони, і користуємося тими словами, котрими розмовляли вони. За кожним із них стоїть потужна філософська традиція, кожен із них провів усередині світу власні специфічні розрізнення, котрі дали можливість побачити світ по-новому.

Якщо поставити собі запитання, якою могла б бути альтернативна публічна соціологія, тобто така публічна соціологія, котра не була б «моральним голосом» громадянського суспільства та інструментом у його руках, а виступала б як самоцінне джерело продуктивних розрізнень, здатних зосереджувати довкола себе публіку, то відповідь лежатиме саме в області фундаментальної соціології. Як не парадоксально це звучить, але хороша публічна соціологія – це передусім вишукана соціологічна теорія, що стала спроможною здійснити інтервенцію у царину повсякдення, тобто описати із-середини світ, у якому ми співіснуємо так, щоб він втратив для нас свою очевидність, став незнайомим, примушуючи нас дивуватися і непокоїтися. Публічна соціологія означає експансію способів мислення, здатних простежити всередині світу лінії та візерунки, котрі могли б збентежити публіку, створити для неї особливий «matter of concern».

popart-2015-05-14-04-41-21

Саме такою нам вбачається публічна «місія» соціології як науки. Соціології, котрій водночас вдається бути публічно релевантною і дисциплінарно незалежною від т. зв. актуальних суспільних проблем та «онтологічних викликів». Коли ми, соціологи, чуємо заклики не перетворюватися на кабінетних щурів, щоби слідувати цим закликам, нам зовсім не обов’язково залишати по собі в кабінетах «притрушені пилом» книжки, буцімто без них ми на щось спроможні. Не спроможні. І цілком справедливою метою «публічної соціології» було б спробувати довести всім іншим, що їх це стосується не менше.

«Публічна соціологія означає експансію способів мислення, здатних простежити всередині світу лінії та візерунки, котрі могли б збентежити публіку.»

Тож струсімо пил із книжок. Адже робити соціологію публічно – це значить займатися соціологією у такий спосіб, щоб вона могла зацікавити якомога ширше коло людей, становлячи при цьому не засіб, а самостійну царину з власними смисловими горизонтами.

Артемій Дейнека


Автор: Всеукраїнський часопис "СВОЄ"

Всеукраїнський соціологічний часопис «СВОЄ» — це незалежне періодичне видання, що ставить собі за мету розширювати та доповнювати комунікацію всередині української соціологічної спільноти альтернативними пошуками та обговоренням актуальних проблем у контексті існуючих суспільних викликів. Часопис готується зусиллями ініціативної групи молодих соціологів і працює на некомерційних засадах, виходячи чотири рази на рік у електронному та друкованому вигляді.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s