Історія авторського права

Навколо сучасного авторського права та копірайту вирують дискусії, однак і саме становлення цього інституту громадянського права виглядає не менш суперечливо. У цій статті пропонуємо один з варіантів розгляду історії авторського права.

Advertisements

avinash_kaushik_1
Оберемо точкою відліку Середньовіччя. Як відомо, у Середньовічній Європі саме у католицьких монастирях було зосереджено книгодрукування та зберігали левову частку книг. Щоб отримати копію книги, потрібно було замовити її в монастирському скрипторії, де монахи переписували потрібне (вручну!). Купувати книги міг собі дозволити не кожен, адже, враховуючи вартість сировини та праці монахів, ціна сягала космічних висот. Разом з тим, оскільки всі переписувачі працювали під контролем католицької церкви, існували суворі обмеження на те, які книги дозволено було копіювати і розповсюджувати.

Все, що хоч трохи суперечило офіційній позиції Ватикану, практично неможливо було добути. Ситуація змінюється з розвитком друку. У 1451 Йоганн Ґутенберг відпрацював техніку книгодрукування, а в 1452 році виходить перша в Європі друкована Біблія. Фактично, Ґутенберг поставив друкарство на промислову основу. Переписування книг вручну швидко стало застарілою технологією. Такий розвиток справ не міг тішити церкву, яка раніше одноосібно контролювала розповсюдження книг і, до того ж, непогано наживалася на їх дефіциті. Однак монополіст не збирався легко відступати: церква робила спроби заборонити книгодрукування шляхом тиску на світську владу. Кульмінації ця боротьба досягла 13 січня 1535 у Франції, коли на вимогу католицької церкви було прийнято закон, який повністю забороняв книгодрукування і будь-яке використання друкованих пресів під страхом смертної кари через повішення. Однак закон цей виявився вкрай неефективним. Уздовж кордонів Франції виросла щільна мережа піратських друкарень, і книги легко проникали в країну контрабандою, задовольняючи жагу до знань. Врешті- решт, церква поступається й дає дорогу швидкому та дешевому поширенню знань, разом з яким приходить Відродження і Реформація.

У 1553 англійський престол зайняла незаконно народжена дочка Генріха VIII Марія. Нова королева, невдоволена батьковим рішенням, що Англія має перейти у протестантизм, намагалася відновити католицизм. Почалися масові гоніння на протестантів та обмеження розповсюдження пов’язаної з їхніми ідеями літератури. Що ж до книгодрукування, то королева надала виключне право виробляти та розповсюджувати книги Лондонській компанії книготорговців 4 травня 1557. Це було вигідно як друкарям, так і королеві: з одного боку, було обмежено розповсюдження крамольної літератури, а з іншого, попит на книги був шалений і обрані типографії непогано наживалися на продажі.

Протягом наступних 138 років монополія, введена Марією, не зазнавала різких змін, адже і корона, якій копірайт надавав можливість застосовувати цензуру, і книговидавці, що мали змогу підзаробити, були задоволені становищем. Протягом XVII століття парламент намагався поступово відібрати у монархів контроль над цензурою. У 1641 році було розпущено суд, у якому зазвичай слухали справи про порушення копірайту, — так звану «Зоряну палату». У результаті, хоч «піратство» і вважалося злочином, карати за нього стало нікому. Творча активність у Британії в ті часи була просто неймовірною.

У 1643 році монополія копірайту була відновлена, причому в ще суворішій формі, ніж раніше. Тепер потрібна була обов’язкова попередня реєстрація автора, друкарні та видавця у Лондонській книготорговельній компанії, перед початком будь-яких робіт з публікації слід було отримати ліцензію, представникам книготорговельної компанії дозволялося вилучати, спалювати і знищувати неліцензійні книги й обладнання. Було введено арешти і суворі покарання всіх порушників копірайту.

У 1688 році відбулася революція. У парламенті з’явилося багато людей, які постраждали від монополії і не палали бажанням її підтримувати. У 1695 році було прийнято рішення скасувати монополію.

Таким чином, з 1695 копірайт перестав діяти. І знову відбувся різкий творчий злет: історики стверджують, що в ці роки було написано багато документів, які потім надихали на створення Сполучених Штатів Америки.

Звісно, в Лондонській книготорговельній компанії були незадоволені втратою вигідного становища. Книготорговці навіть влаштували мітинг на сходах парламенту з вимогами повернути монополію. Зауважте, не автори, а саме друкарі і видавці. Нікому не спадало на думку стверджувати, що без копірайту нічого не будуть писати. Йшлося про те, що без нього не будуть друкувати, — а це зовсім інша річ.

Отже, до описаного моменту копірайт постає перед нами як монополія з елементами цензури, яка захищає насамперед видавців, не беручи до уваги інтереси автора. Правила гри змінюються 10 квітня 1710 року, коли у Великобританії було прийнято Статут королеви Анни, у якому йшлося про захист авторів книг, креслень та карт. Саме автору було надано виключні права розпоряджатися своїм творінням протягом чотирнадцятирічного терміну, який можна було подовжити ще на 14 років — за умови, що автор живий. Прийнятий статут можна розцінювати по-різному. Одні вважають, що статут був вигідний саме книготорговцям, адже вони вбивали відразу двох зайців одним пострілом. По-перше, видавці зберігали монополію на публікацію книг, адже ніхто крім них не мав права продавати книги авторів. По-друге, монополія отримувала солідні юридичні підстави і захист.

Інші вважають, що ситуація склалася далеко не на користь видавничої справи:      адже якщо раніше автор продавав свій твір (рукопис) та втрачав на нього будь-які права, а інша сторона отримувала придбаний текст у безстрокове володіння, то з прийняттям статуту у творця всього лиш купували право користування на час дії захисту авторських прав. Таким чином, на думку прихильників цього погляду, копірайт виступив проти книготорговців і на користь авторів та суспільства загалом.

У 1774 році Палата лордів Великобританії відкинула ідею про можливість вічних копірайтів, яку пропонували видавництва, незадоволені статутом. Було прийнято закон, згідно з яким авторське право надавали лише на певний строк, після закінчення якого твори ставали загальнодоступними. Таке рішення, звісно, мало певне підґрунтя: Палата лордів не бажала, щоб видавці й надалі стримували розвиток культури та інновації.

Від англійців нововведення перейняли у Новому Світі. Так, у 1783 році у штаті Коннектикут був прийнятий закон «Про заохочення літератури і таланту», до 1786 року схожі закони були прийняті й у інших штатах. Поширюється ідея про необхідність авторського права і в Європі: у 1791 та 1793 році у Франції було прийнято два закони, що гарантували захист прав на результати літературної, музичної, художньої творчості. В кінці 18 — на початку 19 століття така практика поширюється у більшості європейських країн, зокрема, в Росії. Як наслідок, авторське право виходить на загальноєвропейський рівень. Щоб забезпечити взаємне визнання авторських прав різними державами і встановити міжнародні норми для їх захисту, у 1886 році було підписано Бернську конвенцію — першу міжнародну угоду про захист авторських прав. Замість того, щоб кожна країна окремо реєструвала копірайт, була створена єдина процедура реєстрації авторських прав. Бернську Конвенцію неодноразово переглядали й доповнювали — наприклад, у 1908 році було прийнято рішення встановити термін дії авторського права на весь період життя автора плюс 50 років з моменту смерті. Існує думка, що таке подовження дії копірайту було вигідне саме видавцям, адже чим більшим є термін захисту, тим довше може діяти ексклюзивний договір з автором. Однак сказати, що тогочасні угоди захищали лише видавництво або лише творця навряд чи вдасться. Паралельно доповнювали і перелік творів, які підлягають захисту. Багато в чому цей процес ішов пліч-о-пліч з появою нових засобів тиражування (наприклад, винаходами фотографії або звукозапису).

de01b68ba34b38297d0370d9d54
Річард Столлмен – засновник концепції копілефту.

У ХХ столітті захист авторського права вдосконалюється, доповнюється та розвивається шляхом укладання різноманітних міжнародних угод і т. д. Таким чином, у ХХ столітті авторське право набуло своїх основних рис та закріпилось як інститут громадянського права.

Та це не кінець історії. Подібно до того як у Середньовіччі церковному переписуванню книг завдала клопоту нова технологія — друкарство, для сучасних видавництв клопотом стає поширення різних методів копіювання інформації. З появою ксерографії та портативних магнітофонів у кінці 1950-х, персональних комп’ютерів і домашнього відео в 1980-х видавничу справу спіткала стара «нова» проблема: будь-хто, хто володіє такою технікою, може створити стільки копій книги, фільму, музичного твору і т. д., скільки забажає. Видавці, звісно, намагалися судитися з виробниками електроніки, яка містила функцію копіювання. У ході однієї з таких судових справ, що відбувалася в США, було винесено рішення, що виробник техніки не є відповідальним за дії користувача, в тому числі й за незаконне копіювання. Поступово промислове лобі домоглося, щоб така думка вкоренилася не тільки в Америці.

Мікі-Маус
Крива Міккі Мауса, яка демонструє зростання авторського права США на прикладі володіння правами на образ Міккі Мауса.

З подальшим розвитком та розповсюдженням технологій стало зрозуміло, що кожного, хто незаконно копіює дані, спіймати та покарати навряд чи можливо — та й недоцільно, — тому у 1992 році в міжнародних угодах про авторське право і суміжні права з’являється поняття «копіювання для домашнього використання». Тобто ніхто не буде переслідувати людину, яка скопіює придбаний на DVD фільм на свій комп’ютер або зробить копію диска друзям. Зрештою, це пояснюється тим, що ловити кожного порушника нерентабельно — простіше переслідувати тих, хто виробляє піратські диски в промислових масштабах або викладає файл в Інтернет, роблячи його доступним для масового завантаження.

Разом з тим, технології, які для видавців обернулися загрозою, для авторів відкрили нові горизонти. Саме з розвитком новітніх технологій, таких як Інтернет, у авторів з’явилася можливість взаємодіяти з публікою, оминаючи видавця. Перший крок у цьому напрямку зробив програміст Річард Столмен, який у 1988 році розробив загальнодоступну ліцензію GPL (General Public License) на програмне забезпечення. Вона дозволяє те, що забороняє копірайт: копіювати, змінювати та розповсюджувати програми. Автор при цьому отримує прибуток не від продажу, а за рахунок добровільних пожертвувань користувачів. У 2001 році права, визначені «вільними ліцензіями» (а після GPL було створено цілий ряд «вільних ліцензій») Річард Стол- лмен назвав «копілефтом». Сьогодні стратегії копілефту дотримуються не лише програмісти, а й дедалі частіше музиканти, письменники, кінематографісти, які публікують свої твори в Мережі на спеціальних сайтах, що дозволяють вільно завантажувати інформацію, та разом з тим пропонують безліч способів перерахунку коштів у якості винагороди творцеві. Таким чином автор отримує змогу публікувати результати своєї творчості та отримувати прибуток, а публіка має можливість платити справедливу, на її думку, ціну, не витрачаючись на підтримку видавців відсотками з придбаного.

Таким чином, у своєму розвитку авторське право постає перед нами як доволі суперечливе поєднання захисту інтересів суспільства, автора та видавця. Та як зміниться авторське право майбутнього, чий інтерес матиме визначальну вагу? Ці сторінки історії поки що чекають на тих, хто їх допише.

Михайло Слуквін

 

Автор: Всеукраїнський часопис "СВОЄ"

Всеукраїнський соціологічний часопис «СВОЄ» — це незалежне періодичне видання, що ставить собі за мету розширювати та доповнювати комунікацію всередині української соціологічної спільноти альтернативними пошуками та обговоренням актуальних проблем у контексті існуючих суспільних викликів. Часопис готується зусиллями ініціативної групи молодих соціологів і працює на некомерційних засадах, виходячи чотири рази на рік у електронному та друкованому вигляді.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s