Володимир Іщенко: „Соціолог має робити свій вибір: або він підтримує викорінення критичного знання, або він стає на бік суспільних рухів”

Володимир Іщенко – редактор журналу «Спільне», керівник моніторингу протестів Центру дослідження суспільства, старший викладач кафедри соціології

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Чому саме соціологія? Чому Ви обрали її?

Це був нелегкий вибір. У 90-х роках питання матеріального забезпечення стояло гостро і вибирати професію доводилося зважаючи на можливість знайти оплачувану роботу. Конфлікт між тим, що цікавить, і тим, що приносить заробіток, для мене стояв дуже гостро. Мені подобалась історія, але батьки запевняли, що як історик я буду не в змозі забезпечити себе матеріально. Зрештою, бажання мати цікаву професію, яка згодом буде затребувана, і яка дасть можливість самореалізуватися, привело мене на факультет соціології. Не обійшлося й без романтичного уявлення, що необхідно знати соціологію, аби змінити суспільство, здійснити революцію.

А де Ви навчались?

Бакалаврат я закінчив у Києво- Могилянській академії, продовжив навчання на магістратурі у Центральноєвропейському університеті, який знаходиться у Будапешті. Після того стажувався в Університеті Торонто. Захистив кандидатську дисертацію в Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Чи вплинуло навчання у ЦЄУ на Вас як на соціолога? Що Ви можете сказати з цього приводу?

Під час навчання у Центральноєвропейському університеті я потрапив у абсолютно нову систему координат, рівень та зміст дискусій, які там виникали, був зовсім іншим. Можна порівняти це з враженням хлопця з села, який вперше потрапляє у мегаполіс. Замість провінційних дебатів про мову, регіональні відмінності, «громадянське суспільство», «середній клас» і т.п. занурюєшся у дискусії, що ведуться на справді глобальному рівні і бачиш, що проблеми з якими стикається українське суспільство є далеко не специфічно українськими і навіть не специфічно пострадянськими, а наслідком і проявом глобальних трансформацій світової системи. На факультеті соціології та соціальної антропології, який відкрився у 2003 р., було створене лівокритичне середовище соціальних дослідників. Викладалися курси про клас, проблеми глобалізації з відверто марксистської перспективи. Окрім цього збільшився обсяг доступної літератури, з’явилася можливість знайомитися не лише з працями Маркса, Вебера та Дюркгейма, але й з тими, що зараз є актуальними в глобальних соціологічних дискусіях.

У чому полягає Ваш науковий інтерес?

Із самого початку я цікавився соціологією суспільних рухів, саме в цьому руслі писав магістерську роботу та кандидатську дисертацію. Це були дослідження про «нових лівих» в Україні. Але наразі я почав більше цікавитися політекономією, макросоціальним аналізом капіталізму, марксизмом.

Замість провінційних дебатів про мову, регіональні відмінності, «громадянське суспільство», «середній клас» і т.п. занурюєшся у дискусії, що ведуться на справді глобальному рівні і бачиш, що проблеми з якими стикається українське суспільство є далеко не специфічно українськими і навіть не специфічно пострадянськими, а наслідком і проявом глобальних трансформацій світової системи.

У якій сфері громадської діяльності ви берете участь? Як почалася ваша громадська діяльність?

Я починав свою громадську діяльність із кампанії «Україна без Кучми» у 2001 році. Після того, як вона закінчилася передвиборчою кампанією опозиційних партій 2002 р., я від неї відійшов і згодом брав участь у різних нових лівих групах. Зараз же ми випускаємо журнал «Спільне», який має дві основні задачі.

По-перше, здійснювати аналіз тих соціальних проблем, про які переважно не говорять або говорять дуже мало мейнстрімні дослідники та журналісти. По-друге, піднімати рівень дискусій у прогресивному активістському середовищі, пропонування більш глибокого і систематичного аналізу причин тих соціальних проблем, які намагаються подолати низові суспільні рухи. Зокрема, останній, 5-й, випуск присвячений політекономії расизму. На противагу ліберальному погляду на расизм, який обмежується аналізом проблеми на рівні дискримінаційного законодавства, ксенофобської риторики, діяльності праворадикальних організацій, ми вказуємо на те, що расизм і капіталізм були завжди тісно взаємопов’язані. Расизм є одним із фундаментальних інститутів капіталізму, а остання хвиля підйому правопопулістських ксенофобських рухів у Європі тісно пов’язана з неоліберальним поворотом у напрямку приватизації та комерціалізації соціальної сфери.

Окрім цього, в 2009 році ми заснували Центр дослідження суспільства, який прагне стати центром публічної соціальної науки й об’єднати навколо себе дослідників, які не бояться займати критичну позицію щодо важливих соціальних проблем. Центр зосереджується на аналізі соціальних проблем і пов’язаних з ними протестів. Наразі є два постійні напрями дослідження – реформи вищої освіти та моніторинг протестів, репресій і поступок в Україні, яким керую я. Цей моніторинг є прикладом публічної соціології, адже ми не лише створюємо публічну базу усіх протестів, репресій і поступок, які відбуваються в реальному часі на території України, доступну для різноманітних досліджень, а й розповсюджуємо наші дані та аналітику у популярних політичних ЗМІ, у блогових системах, публікуємо пресрелізи про найостанніші тенденції в протестній та репресивній активності, тісно співпрацюємо з активістськими ініціативами.

maxresdefault

Чому Ви вирішили займатися громадською діяльністю?

Та я ще в школі почав вважати себе анархістом. У соціології суспільних рухів давно встановлений факт, що люди протестують не тоді, коли найбільш незадоволені, а тоді, коли є ресурси і можливості. У 2001 році почався протест проти тодішнього Президента, про який стало широко відомо, і до якого вдалося долучитися через знайомих у Києво-Могилянській академії. На другому курсі був вільний час і нагода. До того ж, не хотілося втратити свої студентські роки, не взявши участі у жодній революції.

Цей моніторинг є прикладом публічної соціології, адже ми не лише створюємо публічну базу усіх протестів, репресій і поступок, але й розповсюджуємо наші дані та аналітику у популярних політичних ЗМІ.

Що Ви можете сказати про соціологію як публічну діяльність в Україні? Чи є відмінності в порівнянні із західноєвропейською соціологією?

Майкл Буравой поділяє публічну соціологію на традиційну та органічну. Традиційна публічна соціологія – це дистанційована робота на публіку, коли соціологи дають коментарі ЗМІ, пишуть у мейнстрімні масові газети. Наприклад, інтерес до соціології постійно зростає перед виборами, в цей час наші колеги частіше з’являються на телебаченні, дають багато коментарів і т. п.

Органічна публічна соціологія, на відміну від традиційної, передбачає тісну взаємодію з суспільними рухами, громадськими організаціями, вона поєднує роботу соціолога як консультанта, ідеолога, стратега суспільних рухів. В Україні органічна публічна соціологія, на жаль, майже ніяк не представлена. Вона є більш розвиненою в Західній Європі та Північній Америці, це напряму пов’язано з розвитку сектору суспільних рухів. Відповідно, більшим є обсяг запиту, іноді навіть є ресурси для того, щоб соціолог міг отримувати платню за цю роботу.

Звичайно, ми, як уміємо, намагаємося працювати в цьому напрямку. Наприклад, у виданні журналу і здійсненні нашого моніторингу ми підтримуємо тісні зв’язки з активістами студентського руху, феміністками, представниками антизабудовних ініціатив. На рівних правах ми публікуємо як матеріали академічних дослідників, так і соціальних активістів, жодним чином не дискримінуємо за наявністю наукового ступеню.

Навіщо українському студенту-соціологу брати участь у громадській діяльності? Є якась вигода від цього чи це суто прояв альтруїзму?

Це аж ніяк не альтруїзм, насправді все набагато складніше. Соціально- гуманітарні науки зараз під загрозою, спостерігається тенденція до зменшення об’єму фінансування. Наприклад, у Британії на соціально-гуманітарних факультетах відбулося різке скорочення викладацького штату через зменшення надходження грошей. Причиною такого стану є відсутність практичної вигоди від такого знання для правлячого класу. Якщо навчання і подальша діяльність, наприклад, інженера можуть бути легко монетаризовані, то що сказати про філософа, історика, критичного соціолога (звісно, не згадуємо про соціолога, який працює у сфері бізнесу)? У такій ситуації, коли капітал йде в наступ на сферу критичного знання, відбуваються масові мобілізації студентів та викладачів проти підвищення оплати за навчання, комерціалізації освіти, зменшення фінансування на «нерентабельні» галузі знання у Західній Європі, Латинській Америці, Чилі. У цій ситуації соціолог має робити свій вибір: або він підтримує викорінення нібито «непотрібного» критичного знання, або він стає на бік суспільних рухів, які цьому процесу опираються, і, таким чином, захищає матеріальні підвалини свого існування. Тому для українського студента- соціолога це не є альтруїстичною діяльністю, я б сказав, вона є навіть не індивідуально-спрямованою, а колективно-егоїстичною.

На рівних правах ми публікуємо як матеріали академічних дослідників, так і соціальних активістів, жодним чином не дискримінуємо за наявністю наукового ступеню.

Порівняйте три сфери зайняття соціології: наука, бізнес (маркетинг), громадська діяльність.

Якщо співставляти за фінансовим аспектом, то, з одного боку, в бізнесі можуть платити більше (навіть просто платити), часто пропонується постійна зайнятість, а з іншого боку, якщо говорити про мотивацію соціолога, то тут насправді немає поділу на «ось тут платять гроші, а цікаво мені в іншій сфері». Не для кожного це розділення є настільки актуальним як, наприклад, для мене. Я знаю багатьох людей яким справді приносить задоволення маркетингові дослідження, робота в рекламі, фокус-групи зі споживачами шкарпеток, цигарок, пива і т. д. Звісно, вони вигадують собі всілякі раціоналізації, що «реклама – це теж важливо», повідомляє потенційним споживачам про нібито потрібні їм товари і т. п. Щодо академічної соціології, то навантаження може бути незрівнянно більшим, а кількість робочих місць і зарплата є меншими. Можливості для професійної роботи соціолога в третьому секторі чітко обмежені грантовими можливостями.

І, наостанок, що б Ви могли порадити, побажати соціологам, які ще обирають сферу діяльності?

Важко дати пораду, яка було б доречною для всіх соціологів. Можна хіба що побажати майбутнім соціологам зробити раціональний, продуманий вибір відповідно до власних життєвих пріоритетів і, звичайно, менше плисти за течією.

Розмовляв Михайло Слуквін

Advertisements

Автор: Всеукраїнський часопис "СВОЄ"

Всеукраїнський соціологічний часопис «СВОЄ» — це незалежне періодичне видання, що ставить собі за мету розширювати та доповнювати комунікацію всередині української соціологічної спільноти альтернативними пошуками та обговоренням актуальних проблем у контексті існуючих суспільних викликів. Часопис готується зусиллями ініціативної групи молодих соціологів і працює на некомерційних засадах, виходячи чотири рази на рік у електронному та друкованому вигляді.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s